БАЗОВА МОДЕЛЬ


СУКУПНИЙ ПОПИТ –

СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ

1 Сукупний попит

11 Цінові фактори сукупного попиту

12 Нецінові фактори сукупного попиту

2 Сукупна пропозиція

21 Сукупна пропозиція в довгостроковому періоді

22 Сукупна пропозиція в короткостроковому періоді

221 Причини жорсткості цін

222 Цінові фактори сукупної пропозиції

223 Нецінові фактори сукупної пропозиції

3 Рівновага сукупного попиту і пропозиції

На відміну від моделі рівноваги попиту й пропозиції на ринку окремого блага, модель сукупного попиту І сукупної пропозиції (AD-AS) досліджує поведінку економіки в цілому. Вона пояснює причини коливання рівня цін та реальних обсягів національного виробництва, розкриває взаємозв'язок між ними та економічною політикою. Модель застосовується для дослідження і пояснення таких важливих явищ, як інфляція, безробіття, прогнозування впливу на економіку різноманітних факторів, для планування і координації заходів економічної політики короткостроковому і довгостроковому періодах.

Модель AD-AS визначає рівноважні значення агрегованих обсягів попиту і пропозиції залежно від рівня цін товарів та послуг на внутрішньому ринку і характеризують рівень цін усієї сукупності товарів та послуг в економіці. Вимірником рівня цін у моделі AD-AS є дефлятор ВВП поточного періоду до певного базового періоду.

1 Сукупний попит

Сукупний попит (AD) — це загальний обсяг вітчизняних товарів і п слуг, які готові купити домогосподарства, фірми та уряд країни, а такс економічні агенти решти країн світу при певному рівні внутрішніх цін. Сукупний попит є сумою запланованих витрат економічних агентів:

1) в датків приватного сектора країни на споживання (С) та інвестиції.

2) видатків держави на закупівлю товарів, оплату послуг та праці.

3) перевищення видатків іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорт над внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом) - чистого експорт країни (NX):

YAD = C + I + G + NX (1)

Сукупний попит домогосподарств, фірм та уряду країни складається з попиту на вітчизняні, (C+I+G)d й імпортні (C+I+G)f товари та послуги для задоволення власних потреб. Зовнішній попит на вітчизняні товари й послуги з боку іноземців (X) можна уявити як додатковий внутрішній попит товари вітчизняного виробництва, але не для задоволення власних потреб а з метою продажу іноземцям. Отже, сукупний попит на товари та послуги можна показати таким чином:

YAD = (C+I+G)d + (C+I+G)f + X – M (2)

Оскільки (C+I+G)fe імпортом країни (М), тотожність (2) набуває вигляду рівняння (3)

YAD = (C+I+G)d + X (3)

Сукупний попит (3) є сумою внутрішнього та зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. Він дорівнює сукупному доходу економічних агентів країни (1) і може бути представлений як сума запланованих видатків на вітчизняні товари та послуги для забезпечення власних потреб і експорту.

Сукупний попит має грошову форму. Тому зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту обумовлений насамперед загальними умовами, грошового обігу, які встановлюються основним рівнянням кількісної теореми грошей:

М · V = P · Y (3)

Де: М - кількість грошей в обігу, або номінальні грошові залишки, V - швидкість обігу грошей; Р — рівень цін; Y — реальний обсяг національного виробництва (сукупний реальний доход).

Номінальний доход економічних агентів (Y-P) дорівнює сумі у здійснених між ними протягом певного періоду і оплачених за допомогою грошей, які обертаються, переходячи від покупця до продавця. Обертаючись зі швидкістю V, запас грошей М збільшує одночасно як номінальний грошовий доход, так і номінальні грошові витрати економічних агентів на товари й послуги. Згідно рівняння (4), обсяг сукупного попиту залежить від кількості грошей в обігу, швидкості їхнього обертання та рівня цін, за якими купуються товари і послуги.

YAD = M·V/ P (5)

Чим більше грошей знаходить в розпорядженні економічних агентів, тим більше товарів послуг можуть вони купувати оді в одного при кожному можливому рівні цін. Відповідно, чим більше угод протягом періоду здійснюється за допомогою грошей, тим вище швидкість обігу грошей і більші сукупний попит при кожному можливому рівні цін. Звичайно в кіл кісній теорії грошей швидкім обігу грошей вважається постійною. Крива сукупного попиту будується для даного обсягу пропозиції грошей в економіці, який вважається незмінним. Тоді, за інших рівні умов, величина сукупного попиту визначається рівнянням:

YAD = M·V/ P (6)

При незмінній пропозиції і постійній-швидкості обертання грошей в личина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін. При вищому рів цін фірми та домогосподарства можуть придбати менше товарів і послу оскільки їхній номінальний сукупний доход (V·P = M·V) залишатиметься постійним.

В макроекономічній теорії спадний похил кривої сукупного попиту пояснюється впливом так званих цінових факторів:

А) ефектом реальних грошових залишків (ефектом багатства).

Б) ефектом процентної ставки

В) ефектом імпортних закупівель.

11 Цінові фактори сукупного попиту

Ефект реальних грошових залишків. Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (наприклад, облігацій). Запас грошей є багатством, оскільки гроші мають певну купівельну спроможність. Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня цін і вимірюється величиною реальних грошових залишків (М/Р). Підвищення цін зменшує багатство, тому що купівельна спроможність запасу грошей зменшується Крім того, підвищення цін призводить до підвищення процентних ставок внаслідок чого вартість облігацій падає. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати і менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується.

Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується.

Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт, сукупний доход і сукупний попит таким чином скорочуються.

12 Недійові фактори сукупного попиту

На величину сукупного попиту впливають також фактори, не пов'язав із зміною рівня цін.(Неціновими факторами сукупного попиту є різноманітні шоки — раптові зміни умов загальної рівноваги на внутрішніх ринкам викликані заходами економічної політики, незалежними діями економічних агентів, зовнішньоекономічними, політичними та природними чинниками що впливають на обсяги споживання, інвестицій, державних видатків або на обсяг чистого експорту країни.

Однозначний вплив па сукупний попит чинять лигає остаточні зміни в чистому експорті, а не окремі фактори. Коли курс національної валюти країни знижується або світові ціни зростають, товари вітчизняного вироб­ництва стають дешевшими від іноземних. Попит на них зростає, а попит на імпорт, як правило, скорочується. Чистий експорт і сукупний попит країни в результаті збільшуються. Але знецінення валюти або підвищення зовнішніх цін матимуть протилежні наслідки, якщо видатки на імпортні товари та послуги, від яких країна не може відмовитись (паливо, електроенергія, об­ладнання, окремі продовольчі, медичні й побутові товари, міжнародні тран­спортні послуги), зростуть у підсумку більше, ніж доходи країни від експорту.

2 Сукупна пропозиція

Сукупна пропозиція (AS) — загальний обсяг товарів та послуг в еко­номіці, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв'язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати у виробництві.

21 Сукупна пропозиція в довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді ціни па всі товари, номінальна заробітна плата і процентні ставки абсолютно гнучкі і здатні вільно зростати або знижуватись до будь-яких значень, необхідних для врівноваження по­питу і пропозиції. Тому рівноваж­ний рівень цін довгострокової су­купної пропозиції також абсолютно гнучкий і може змінюватись у будь-якому напрямку.

Довгострокова гнучкість ціп і витрати виробництва. Звичайно, після потрясінь на ринках ціни на товари і ресурси не відразу реагують на зміни і сукупному попиті або в умовах виробництва. Після шоку ціни і витрати виробництва можуть, наприклад, залишатись незмінними. Але потім їхня гнучкість відновлюється, і вони починають змінюватись. Ціни пристосовуються до нових умов на боці сукупного попиту або пропозиції не відразу безпомилково. Втім, з часом ціни, заробітна плата й процентні ставки стають на правильний шлях і завдяки гнучкості змінюються так, що в новій рів-Іовазі сукупного попиту і пропозиції відновлюється ситуація найкращого розподілу та використання ресурсів. У довгостроковій тенденції економіка завжди прагне до найкращого використання ресурсів, отже — до повної зайнятості і використання всього наявного капіталу. Якщо обсяги капіталу та праці, технологічні та природні умови виробництва не змінюються, довгостроковий обсяг сукупної пропозиції теж залишатиметься незмінним.

Рівень цін виробництва в моделі AD-AS визначається обсягом номі-нальних доходів капіталу та праці, витрачених у суспільному виробництві при виготовленні як проміжної, так і кінцевої продукції. Найкращий розподіл - повне використання факторів виробництва досягаються в тому випадку, коли власники факторів виробництва розподіляють національний доход пропор-ційно загальному внескові капіталу та праці у створення кінцевого продукту. Такий найкращий розподіл доходу забезпечується тоді, коли реальна заробітна плата робітників дорівнює граничному продуктові праці, реальний прибуток на капітал — граничному продукту капіталу. Якщо обсяги факторів виробництва та їхня технологічна віддача незмінні, то граничні продукти капіталу і праці — також величини постійні. В довгостроковому періоді ціни та заробітна плата змінюються таким чином, щоб становити оптимальну реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, які забезпечують повну зайнятість. Оскільки, за припущенням, вони є незмінними, то ціни, заробітна плата і витрати виробництва в довгостроковому періоді змінюються пропорційно. Пропорційна зміна номінальної заробітної плати й цін не впливає на реальні прибутки та обсяг капіталу у виробництві, реальну заробітну плату і зайнятість.

Збільшення заробітної плати збільшує витрати підприємств, зменшує прибутки власників капіталу і підвищує рівень цін. Але підвищення рівня ін означає, що прибутки капіталу зростають у міру підвищення заробітної лати, і прибутковість капіталу відновлюється. Зниження рівня цін в умовах досконалого рийку також не впливає на реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, оскільки конкуренція змушує підприємства знижувати ціни на всі товари, а власників праці та капіталу — ціни на всі фактори виробництва. Зниження рівня цін зменшує прибутки на капітал і змушує робітників погоджуватись на зниження номінальної заробітної плати або на звільнення. Зниження номінальної заробітної плати відновлює прибутковість виробництва при попередньому рівні випуску, але не означає зменшення вальних доходів робітників, оскільки ціни знижуються на таку саму величину. Незважаючи на коливання номінальних змінних, реальна заробітна плата і реальні доходи власників капіталу залишаються постійними. В дов-гостроковому періоді відносні ціни, реальна заробітна плата, прибутковість капіталу і питомі витрати факторів виробництва не зазнають змін. Довгостроковий обсяг сукупного випуску виявляється найкращим для всіх часників суспільного виробництва і тому не змінюється.

Виробництво в довгостроковій рівновазі. У ситуації, коли випуск дорівнює потенційному, всі, бажаючи працювати за оплату, що склалася на ринку праці, мають роботу. Виробництво безперебійно забезпечується всіма необхідними ресурсами і працює ритмічно. Структура виробництва відповідає структурі сукупного попиту. Дефіцити та надлишки відсутні, і вся призначена для продажу продукція реалізується. Обсяг товарних запасів відповідає за-планованим потребам виробництва і збуту. Функціонування виробництва не веде до підвищення або зниження середніх витрат на одиницю продукції, тому тенденції до підвищення або зниження рівня цін при незмінному сукупному попиті також не спостерігається. Виробництво прибуткове у всіх галузях. Хоча прибутковість окремих галузей може бути різною, але вона влаштовує всіх і стабільна, тому що не виникає тенденції до міжгалузевого перетоку капіталу та перерозподілу ресурсів. Стан економіки в цілому можна визнати не лише стабільним, але й оптимальним.

Класична модель сукупної пропозиції. Поведінка сукупної пропозиції у довгостроковому періоді найбільше відповідає класичним уявленням про взаємозв'язок між загальним обсягом виробництва і цінами. Згідно з класичною теорією, економіка — це сукупність досконалих ринків з гнучкими цінами та заробітною платою. Номінальні величини (ціни, номінальна заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки підвищуватись, але й знижуватись, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ринках, через це номінальні змінні (скажімо, ціни), які залежать від інших номінальних мінних (наприклад, від пропозиції грошей і заробітної плати), а також від реальних факторів (наприклад, від обсягу виробництва), не впливають на реальні змінні (продуктивність праці, граничні витрати і обсяг виробництва, капітал, інвестиції, реальну заробітну плату, рівень безробіття). Реальні величини в економіці визначаються лише реальними змінними. Незалежність реальних змінних від номінальних відома в теорії як класична дихотомія. В довгостроковому періоді вона проявляється в нейтральності грошей. Збільшеня або зменшення пропозиції грошей змінює сукупний попит, але в кінцевому рахунку впливає лише на рівень цін, заробітної плати і процентних ставок. Обсяг сукупного випуску визначається реальними факторами і за інших рівних умов залишається незмінним.

Скільки триває довгостроковий період? Найчастіше в макроекономічних дослідженнях довгостроковим періодом вважається проміжок часу тривалістю 10 років і більше. Але насправді довгостроковий і короткостроковий періоди ї є хронологічними визначеннями. Короткостроковий період — це період довгострокової нерівноваги, час після шоку сукупного попиту або сукупної пропозиції, протягом якого рівноважний обсяг сукупної пропозиції відхиляється від потенційного випуску, а рівноважний рівень цін нестабільний, тому о не відповідає своєму довгостроковому значенню. Довгостроковий період це проміжок часу, протягом якого величина сукупної пропозиції відновлюється на рівні потенційного випуску, а рівноважний рівень цін змінюється на потрібну для цього величину. Довгостроковий період триває стільки часу, скільки потрібно ціпам, заробітній платі і процентним ставкам для відновлення довгострокової рівноваги.

У класичній моделі AD-AS зміни номінальних величин відновлюють довгострокову рівновагу відразу після шоку, швидко. Період довгостроко­ві нерівноваги практично відсутній. Тому короткостроковий період у вищезазначеному визначенні відсутній, а довгостроковий надзвичайно стислий. Короткостроковим у класичній моделі вважається період, протн­ягом якого реальні фактори виробництва і потенційний випуск залишаються незмінними.

Насправді ціни інертні. Крім того, вони набагато менш гнучкі до зни-жения, ніж до підвищення. Тому тривалість довгострокового періоду залежить від конкретних обставин і може бути різною. Принаймні час, якого вимагає відновленгія довгострокової рівноваги AD-AS за рахунок підвищення цін, набагато коротший, ніж час, потрібний для відновлення рівноваги за рахунок зниження цін.

Фактори довгострокової величини сукупної пропозиції. Потенційний випуск зростає при збільшенні обсягів капіталу та праці або при зниженні питомих витрат в результаті застосування у виробництві досягнень науко-во-технічиого прогресу, удосконалення організації виробництва, підвищення рівня освіти населення і кваліфікації робочої сили. При збільшенні потенційного випуску довгострокова крива сукупної пропозиції пересувається праворуч. Збільшення потенційного випуску під впливом зазначених факторів називається економічним зростанням.

Зменшення капіталу, скорочення чисельності населення, зниження рівня кваліфікацїї робочої сили, вичерпання природних ресурсів та інші несприятливі фактори зменшують потенційний випуск. Потенцїйний випуск зменшується внаслідок не тільки фізичиого зносу капіталу, але й морального старіння виробництва. Здатність випускати неконкурентоспроможну продукцію з допомогою технічно відсталого капіталу означає лише можливість збільшення витрат на одиницю продукції, яка реально задовольняє кінцевий попит. Фізичні обсяги спільного капіталу і праці можуть залишатись незмінними або навіть зростати, та коли вони морально застарівають — частина виробничого капіталу все одно що виходить з ладу або руйнується і робить зайвою відповідну частку робочої сили.

22 Сукупна пропозиція в короткостроковому періоді

У довгостроковому періоді виробництво реагує на зміни в сукупному попиті виключно зміною цін, а обсяг виробництва при цьому не змінюється. Але чи такою ж є короткострокова реакція виробництва на зміни в сукупному попиті?

Найчастіше після збільшення пропозиції грошей або державних видатків певний час в економіці спостерігаються інші ситуації.

1 Рівень цін може залишатись незмінним, а обсяг виробництва збіль - шуватись.

2 Рівень цін підвищується у міру збільшення сукупного випуску.

Ha протилежність класичній теорії, кейнсіанський підхід виходить з жорсткості номінальних і гнучкості реальних величин у короткостроковому періоді. Кейнсіанська модель ґрунтується на припущенні, що економіка складається з недосконалих ринків і функціонує в умовах неповного вико - ристання факторів виробництва. Обсяг сукупної пропозиції звичайно нижчій від потенційного випуску і залежить не від факторів виробництва, яки: достатньо, а від сукупного попиту. Тому кейнсіанську модель іноді вважа­ють моделлю сукупної пропозиції для депресивної економіки.

Причиною збільшення сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є незмінність середніх ви­трат виробництва, відповідних кожному можливому обсягу сукупно­го випуску.

При незмінних витратах та цінах стимулом для розширення ви­робництва є зростання сукупного попиту і можливість збільшити прибуток за рахунок продажу додаткової кількості продукції. Якщо рівень цін при незмінних витратах підвищується, це означає збільшення прибутковості виробництва і додатково стимулює його розширення.

Виробництво реагує на збільшення сукупного попиту збільшенням ви- пуску, а на скорочення сукупного попиту — зменшенням обсягів виробництва. При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в коротко - строковому періоді може перевищувати потенційний випуск, а п скороченні сукупного попиту — бути меншим.

У короткостроковому періоді між сукупним попитом, цінами і обсяг виробництва встановлюється позитивний взаємозв'язок, який порушує класичну дихотомію і нейтральність грошей. На відміну від довгострокового періоду, рівень цін може впливати на обсяг виробництва, а обсяг виробництва — на рівень цін. Підвищення цін при незмінних середніх витратах стимулює збільшення виробництва. А збільшення сукупного випуску, як правило, призводить до підвищення рівня середніх витрат і стає причині підвищення цін.

Збільшення рівня середніх витрат внаслідок загального підвищення ціни заробітної плати або зростання інших витрат, не пов'язаних із розширенням виробництва, означає підвищення рівня середніх витрат для кожного можливого обсягу сукупної пропозиції.

221 Причини жорсткості цін

Побудова короткострокової кривої сукупної пропозиції ґрунтується на припущенні про тимчасову незмінність рівня середніх витрат виробництва при підвищенні рівня цін. Досліджуючи випуск окремої фірми, ми можемо припустити, що ціни на її продукцію зростають, а ціни на ресурси і середні витрати виробництва залишаються незмінними. Реалістичним буде й протилежне припущення. Обидва припущення не потребують пояснень на мікроекономічному рівні. Але незмінність витрат при підвищенні цін в економіці загалом вимагає обґрунтування, оскільки рівень цін та рівень середніх витрат у суспільно; виробництві повинні змінюватись однаково.

Резерви капіталу. В розпорядженні фірм є значні резерви капіталу у вигляді незадіяних виробничих потужностей. Навіть у періоди циклічних піднесень ділової активності наявні виробничі потужності сучасних індустріальних країн використовуються лише на 70-80%. Головними причинами збільшення резервів капіталу є зростання технологічних резервів, прискорення морального старіння та збільшення масштабів вибуття капіталу внаслідок науково-технічного прогресу інтенсивні структурні зміни у виробництві. Значні обсяги непрацюючого капіталу підвищують жорсткість цін, тому що при розширенні сукупного попиту випуск може збільшуватись за рахунок тимчасового використання амортизованого обладнання як додаткового капіталу.

Резерви праці. Жорсткості цін сприяють: значна чисельність робочої сили що зайнята неповний робочий день або не має постійної роботи, міжнародна міграція робочої сили, а також мобільна частка добровільно незайняте населення, яка при розширенні сукупного попиту входить до складу робочої сили. Навіть в умовах повної зайнятості чисельність зазначених категорій потенційної робочої сили залишається значною. Причинами існування резервів робочої сили є жорсткість заробітної плати, дискримінація при працевлаштуванні та недосконалість статистики зайнятості.

Одночасна наявність резервів капіталу і праці додатково посилює короткострокову жорсткість цін та гнучкість сукупного випуску, оскільки дозволяє пропорційно збільшувати працю і капітал при тимчасовому розширенні виробництва без збільшення питомих витрат.

Товарні запаси. Для забезпечення ритмічності виробництва фірми підтримують певний запас палива, сировини, витратних матеріалів, комплектів для ремонту обладнання. Для надійного забезпечення контрактів на постачання вони утримують також певний запас готової продукції. Обсяг товарних запасів нормується кількістю днів виробництва та збуту продукції, забезпечуваними запасами. Товарні запаси є витратами, зробленими за вчорашніми цінами. Тому певний час підприємства можуть працювати за рахунок зменшення товарних запасів без зростання витрат. Завдяки товарним запасам цінні ресурси і навіть загальний рівень цін можуть певний час залишатися незмінними. Там, де утворення товарних запасів неможливе або їхнє утримання коштує надто дорого, фірми прагнуть замінити нерухомі товарні запаси запасом термінових контрактів на поставку і збут продукції за фіксованими цінами.

Контракти з фіксованими цінами. Поширення термінових угод, ціни яких не переглядаються протягом обумовленого періоду, сприяє тому, що при скороченні або розширенні сукупного попиту ціни на ресурси залишаються незмінними, а сукупний випуск у цей час відповідно зростає або зменшується Жорсткість рівня цін залежить від поширеності угод з фіксованими цін серед економічних агентів, терміну укладання і залишкового строку дії контрактів на момент шоку. Чим більша частка угод між фірмами, а також власниками факторів виробництва передбачає фіксовані ціни, тим жорсткіший буде рівень цін у короткостроковому періоді. Як правило, довгострокові контракти з фіксованими цінами на збут продукції балансуються з кількістю термінових контрактів на постачання ресурсів, що додатково посилює жорсткість цін. Найчастіше фіксовані ціни передбачаються контрактами на поставку палива та електроенергії, природної сировини, надання комунальних та транспортних послуг, оренди приміщень, землі, кредиту та найму робочої сили. За звичайних умов термін фіксації цін в таких угодах, як правило, один рік. Тривала інфляція, ділова та фінансова нестабільність скорочують термін фіксації цін в угодах і підвищують гнучкість цін. Тому довгострокові контракти з фіксована умовами найпоширеніші в країнах з упорядкованими фінансами і помірною інфляцією, значними розмірами та масштабами виробничо-збутової діяльності провідних фірм, жорсткими бюджетними обмеженнями підприємств, високим рівнем правової захищеності угод.

Державне регулювання цій на визначальні ресурси. Ціни на такі ресурси, як нафта, газ, бензин, комунальні послуги та електроенергія, важливі для стану всіх секторів економіки і звичайно контролюються урядами. Підвіщення цін на такі ресурси відбувається одразу шляхом значного підвищення, після чого вони тривалий час знову залишаються жорсткими, навіть коли витрати на їхнє виробництво та імпорт зростають.

Жорстка заробітна плата. Одна з основних причин негнучкості цін жорсткість заробітної плати, частка якої у більшості країн складає близько 70% суспільних витрат (ВВП). У період дії контрактів по найму праці ставки заробітної плати не змінюються. Тому при збільшенні сукупного попиту виробництво протягом залишкового строку контрактів розширюється, а при зменшенні сукупного попиту - скорочується. Чим довші строки передбачаються контрактами по найму праці, тим жорсткішими є середні витрати ціни.

Важливою особливістю номінальної заробітної плати є її жорсткість, зниження. Причинами негнучкості заробітної плати є порушення умов кон - куренції на ринку праці: застосування мінімальних тарифів оплати праці і вплив профспілок, конкуренція підприємців за кваліфіковану робочу силу шляхом встановлення стимулюючої заробітної плати. Важливими причинами жорсткості заробітної плати залишається соціальна дискримінація при праце - влаштуванні (расова, за статтю та за віком), а також дискримінація aутсайдерів (претендентів на робочі місця) інсайдерами (власниками фір менеджерами, профспілками та найманими робітниками, що зайняли робочі місця). Конкуренція на ринку праці між інсайдерами та аутсайдерам хронічне та приховане безробіття є додатковими причинами короткострокової жорсткості заробітної плати у періоди циклічних підйомів. Жорсткості заробітної плати протидіють антипрофспілкові заходи, спрямовані на демонополізацію ринку праці, і застосування фірмами систем участі найманих працівників у прибутках.

Ринкові умови. Жорсткості цін сприяють жорсткість інституційних бюд - жетних обмежень та конкурентна боротьба на ринках. Іпститпуційні бюджетні обмеження визначають майнову та фінансову відповідальність економічних агентів за результати господарювання. Жорсткість бюджетних обмежень забезпечується інститутами приватної власності, самофінансування, банкрутства та ін. Інституційні обмеження створюють передумови для конкуренції. Відсутність інституційних бюджетних обмежень робить ціни гнучкими до підвищення і жорсткими до зниження, незалежно від наявності інших фак­торів. Надмірно м'які бюджетні обмеження підприємств, обумовлені відсутністю інституційних основ ринкової конкуренції, залишаються однією з головних причин високої гнучкості цін, інфляції та взаємозаборгованості в економіках колишніх радянських республік. При жорстких інституційних бюджетних обмеженнях гнучкість цін залежить від гостроти і форм конку - рентної боротьби на ринках. Конкуренція між значною кількістю невеликих фірм посилює жорсткість цін у напрямку зростання і послаблює жорсткість цін до зниження. Але якщо на ринках конкурує обмежена кількість великим фірм, то причинами жорсткості цін сукупної пропозиції можуть бути інші фактори. Перегляд цін в окремих випадках пов'язаний з чималими витрата­ми на заміну прейскурантів, передрукування і розсилку каталогів переорієнтацією збуту продукції. Тому при підвищенні рівня цін фірми певний час можуть продавати продукцію за старими цінами. При підви­щенні або зниженні фірмами індивідуальних цін можуть створюватись вигоди для конкурентів. Для того щоб уникнути подібних зовнішніх ефектів, зволікають з переглядом заробітних плат і цін, що є однією з причин корот­кострокової жорсткості. В умовах недосконалої інформації про ринки і мож­ливі дії конкурентів учасники ринку незалежно один від одного обирають як правило, однаковий, найменш ризикований варіант поведінки, безпрогра­шний для фірми, але не обов'язково вигідний для споживачів. Описана ситуація, відома під назвою провал координації, також-є причиною жорст­кості цін.

Відкритість економіки. Міжнародний розподіл праці, високий рівень спеціалізації та кооперації національних економік у світовому господарстві роблять їх залежними від міжнародної конкуренції, світових цін та про­центних ставок. Відкритість економіки і лібералізація зовнішньої торгівлі в цілому підвищують жорсткість цін, особливо у напрямку зниження. Жор­сткості цін однозначно сприяють міжнародна конкуренція, міжнародний кредит та міграція робочої сили. Внутрішні ціни і процентні ставки відкритої економіки йдуть за світовою тенденцією. Стабільність світових цін робить внутрішні ціни жорсткішими, а нестабільність навпаки — гнучкішими. Короткострокове зниження міжнародної вартості вітчизняних товарів до­сягається, як правило, за рахунок девальвації внутрішньої валюти, а не зниження рівня цін. Сучасна система валютних курсів збільшує гнучкість цін сукупної пропозиції у бік підвищення, але зменшує їхню гнучкість, зниження.

222 Цінові фактори сукупної пропозиції

Цінові фактори сукупної пропозиції поділяються на дві основні групи:

1 Головною причиною підвищення рівня цін при збільшенні сукупного випуску є зростання витрат виробництва на одиницю продукції кінцевого використання. Причиною загального підвищення цін сукупної пропозиції є тенденція до збільшення індивідуальних витрат підприємств при розширенні випуску. Причинами зростання відносних цін на ресурси є структурні дис- пропорції та загальна обмеженість вироблених і природних ресурсів вироб- ництва. Загальним макроекономічним наслідком дії зазначених факторів є поступове збільшення частки проміжного споживання вироблених товарів та послуг у виробництві і зменшення частки продукції, що залишилась для кінцевого використання. Обсяг продукції кінцевого споживання (ВВП) в результаті збільшення виробництва зростає, але проміжне споживанням попит зростають швидше. Тому суспільні витрати і рівень цін виробництва щ цьому також підвищуються.

2 Іншою причиною підвищення цін при збільшенні випуску є введення додаткових витрат у ціни. Внаслідок конкуренції, державного реґулювання та інерційності цін у короткостроковому періоді далеко не всі додаткові витрати вводяться в ціни одразу. Тому більшість факторів жорсткості цін одночасно є факторами нечутливості цін сукупної пропозиції до середніх витрат при збільшенні випуску протягом короткострокового періоду.

Механізми впливу більшості факторів зростання середніх витрат при збільшенні випуску, добре знайомі і не потребують особливих коментарів.

Податки та обов'язкові платежі, які нараховуються на додану вартість, фонд заробітної плати або вартість реалізованої продукції, є обов'язковими додатковими витра­тами фірм, які закладаються ними в ціни і підвищують рівень цін сукупної пропозиції при кожному можливому обсягу ВВП.

Ставка непрямого податку за доходом відіграє роль коефіцієнта, що підсилює чутливість цін короткострокової сукупної пропозиції до випуску обумовлену впливом інших факторів. Непрямі податки змінюють нахил ко - роткострокової кривої сукупної пропозиції тільки в тому випадку, коли остання має позитивний нахил.

223 Нецінові фактори сукупної пропозиції

Неціновими факторами називаються причини підвищення або зниження рівня середніх витрат виробництва, не пов'язані із зміною обсягів випуску.

Вплив недійових факторів на сукупну пропозицію залежить в того, до якого типу змінних — pеальних чи номінальних — вони належать.

Реальні змінні, які чинять на сукупну пропозицію короткочасний вплі практично не впливають на обсяг довгострокової сукупної пропозиції.

При зростанні рівня середніх витрат, обумовлених впливом номінальних нецінових факторів (наприклад, зміною рівня цін, заробтньої плати або інфляційних очікувань), рівень цін виробництва при кожної можливому обсягу випуску підвищується. Зниження середніх витрат під впливом нецінових факторів знижує рівень цін виробництва для кожного можливого обсягу випуску.

Втім, номінальні змінні впливають на обсяг потенційного випуску лише на досконалих рин­ках, де виконуються умови класичної дихотомії і принаймні в довгостроковому періоді ціни та заробітна плата є абсолютно гнучкими не лише в бік підвищені але і в напрямку зниження.

Насправді ціни та заробітна плата виявляють значну негнучкість до зниження довгостроковому періоді. Тому при відсутності цілеспрямованої політики доходів, що коригує негнучкість номінальних змінних, зміни витратних номінальних величин, які відзначаються довгостроковою стабільністю наприклад, ставки податків на підприємствах, можуть вести до скорочення або до збільшення потенційного випуску.

В групі інституційних чинників додаткових витрат виробництва слід звернути увагу на видатки підприємницької діяльності - типові в конкретних умовах даного суспільства трансакційні та чисті видатки здійснення підпри-ємницької діяльності. Обов'язкові амортизаційні відрахування і податки на підприємства є, власне кажучи, офіційною складовою суспільних видатків бізнесу при здійсненні угод. Спільна риса зазначених факторів така, що вони є обов'язковими загальними додатковими витратами підприємств, які здебільшого закладають у ціни. Відмінність полягає в тому, що амортизаційні та податкові фактори додаткових витрат меншою мірою скорочують довгостроковий обсяг потенційного випуску, ніж набагато менші за розмірами інші трансакційні та чисті видатки бізнесу, особливо тіньового характеру. Значні видатки входу і виходу (витрати часу і коштів на одержання дозволу, реєстрацію, ліцензування діяльності, придбання документації, відкриття банківського рахунку, оренду приміщення, звільнення співробітників при лікквідації фірми тощо) зменшують масштаби приватної підприємницької діяльності, особливо в сфері дрібного бізнесу. Високі трансакційні та чисті видатки бізнесу, пов'язані з бюрократичними перешкодами, втраченими ви­дами та прямими збитками від втручання органів влади, з правовою нестабільністю, роблять бізнес важкою і дорогою справою. В умовах відкритої економіки платою за високі витрати на ведення бізнесу стає відсутність іноземних інвестицій, втеча капіталу, вивіз ресурсів, іміграція найактивнішого та кваліфікованогПро населення.

Рівновага сукупного попиту і пропозиції

Стимулювальна політика розширення сукупного попиту. Уряд може стимулювати збільшення виробництва і національного доходу з допомогою-доходів, які збільшують сукупний попит.

При сукупному випуску та рівноважній ціні в економіці спостерігається пов­на зайнятість, найкращий розподіл та використання ресурсів у вироб­ництві.

Короткострокова рівновага. Розширення сукупного попиту порушує довгостроко­ву рівновагу. Але жорстка за­робітна плата залишається незмінною. Найближчим часом підприємства не передбачають загального підвищення цін. Тому рівень цін і витрат сукупної пропозиції також не змінюється. Розширення сукупного попиту дає змогу фірмам збільшити прибутки за рахунок додаткового випуску продукції і стимулює збільшення виробництва товарів. Залежно від гнучкості цін і витрат при розширенні сукупного випуску, економіка може досягти нової точки короткострокової рівноваги при вищих або незмінних цінах. В крайній кейнсіанській моделі з абсолютно жорсткими цінами рівень цін не зростає тому, що середні витра­ті виробництва при збільшенні випуску залишаються незмінними і виробництво виявляється набагато гнучкішим за ціни. Протягом короткого часу, поки заробітна плата і ціни залишаються незмінними, обсяг виробництва товарів і послуг збільшується, і додатковий сукупний попит повністю задовольняється виробництвом при попередньому рівні цін рівень витрат матеріальних ресурсів та праці на одиницю виробленої продукції при збільшенні випуску вище його потенційного рівня підвищується, але внаслідок інертності цін і жорсткості заробітної плати не відбивається а цінах продукції, і, фактично, середні витрати виробництва є незмінними протягом усього короткострокового періоду.

Можливість розширення сукупного випуску в точці корокострокової рівноваги обмежується сукупним попитом, і припиняється.

Відновлення довгострокової рівноваги. Попит на ресурси з боку підприємств зріс, безробіття знизилось нижче природного рівня. Заробітна плата й ціни на ресурси почина­ють зростати, і ціни втрачають жорсткість. Прибутковість вироб­ництва зменшується, і сукупний випуск починає скорочуватись. У момент, коли гнучкість цін за витратами відновлюється й ціни починають зростати, а випуск ско­рочуватись, короткостроковий пе­ріод закінчується. Підвищення цін на ресурси викликає додаткове підвищення загального рівня цін і середніх витрат.

У новій довгостроковій рівновазі обсяг випуску скорочується до потенційного, а рівень цін підвищується.

Інфляція попиту. Довгостроковим наслідком стимулювальної політики є підвищення рівня цін.

Інфляція витрат. Ринок може зазнавати потрясінь не лише внаслідок змін у сукупному попиті, але і внаслідок шоків сукупної пропозиції. Припустімо, внаслідок підвищення світові цін на паливо та електроенергію середні витрати і внутрішні ціни виробництва зросли.

Якщо зовнішній ціновий шок тимчасовий, то в довгостроковому періоді зовнішні ціни, витрати виробництва та рівен внутрішніх цін знизяться до попереднього рівня, і на ринку відновиться початкова довгострокова рівновага. Якщо шок пропозиції довготривалий, але ціни й заробітна плата абсолютно гнучкі до зниження, то з часом заробітна плата, витрати й ціни почнуть скорочуватись. Виробництво пристосується до нових цін на імпортні ресурси.

Збільшення пропозиції грошей розширює сукупний попит завдяки неціновим ефектам багатства і процентних ставок. Реальні грошові залишки при збільшенні пропозиції грошей зростають, а процентні ставки — знижуються. Зниження процентних ставок збільшує ринкову вартість активів, що дають тверді доходи (облігацій, векселів, заставних, житла, офісних при - міщень, земельних ділянок). Багатство економічних агентів зростає і стимулює збільшення споживчих витрат. Крім того, зниження процентних ставок збільшує планові інвестиції, і сукупний попит в цілому зростає.

Збільшення попиту па гроші для здійснення угод прискорює обертаня грошей і призводить до розширення сукупного попиту. Якщо пропозиція грошей залишається при цьому незмінною, то процентні ставки зростають, а інвестиції скорочуються. Але в цілому сукупний попит збільшується.

Збільшення державних видатків на товари і послуги збільшує сукупний попит за рахунок додаткового попиту з боку держави і наступного розширен­ня доходів та витрат у приватному секторі. Для збільшення видатків уряд звичайно позичає гроші, створюючи додатковий попит на гроші. Процентні ставки через це підвищуються, а інвестиції приватного сектора зменшують­ся (ефект витискання). Але в цілому завдяки мультиплікативпому розширен­ню приватних витрат на споживання сукупний попит при збільшенні держав­них видатків зростає.

Зменшення податків збільшує використовуваний доход домогосподарств, який спрямовується на споживання та заощадження. Сукупний попит при цьому розширюється за рахунок зменшення заощаджень уряду і збільшення приватних видатків на споживання.

Збільшення трансфертів населенню (допомоги по безробіттю, пенсії, субсидії та ін.) повертає частину податків і збільшує використовуваний доход домогосподарств, внаслідок чого приватні видатки на споживання зростають.

Збільшення субсидій підприємствам збільшує доходи і витрати у приват­ному секторі. Дотації виробництву збільшують переважно видатки на спо­живання. Інвестиційні податкові пільги та прямі субсидії збільшують приватні інвестиції. Експортні субсидії стимулюють розширення сукупного попиту за рахунок зростання чистого експорту.

Автономне зростання витрат означає збільшення середньої схильності домогосподарств до споживання внаслідок незалежно прийнятих ними рішень про збільшення споживчих витрат. Головним фактором зміни схильності до споживання доходу є очікування. Як правило, оптимістичні очікування щодо майбутніх доходів, багатства та соціального забезпечення стимулюють людей менше заощаджувати і більше витрачати. В результаті при незмінному ви­користовуваному доході сукупний попит зростає. Песимістичні очікування, навпаки, зменшують сукупний попит. Винятком з цього Правила є очікувана інфляція, яка стимулює зменшення грошових заощаджень і збільшення видатків на споживання. Інфляційні очікування прискорюють швидкість грошей в обігу, і сукупний попит збільшується. Оптимістичним сподіванням і розширенню сукупного попиту. Сприяє також зменшення кредиторської заборгованості домогосподарств.

Ефект вирівнювання доходів. Аґреґована схильність до споживання і сукупний попит зростають при зменшенні економічної нерівності з допомо­гою соціальних трансфертів. Внаслідок перерозподілу доходу на користь бідніших верств населення частка домогосподарств з вищою схильністю до споживання в національному доході зростає, а частка забезпеченогПро населення з меншою схильністю до споживання зменшується.

Інфляція боргу. Несподіване підвищення рівня цін зменшує реальну вартість грошей і боргових зобов'язань. Реальний доход і багатство перерозподіляються від заощадливих кредиторів до розтратливих боржників Оскільки схильність до витрачання доходу у боржників вища, агрегована схильність до споживання і сукупний попит зростають.

Автономне збільшення інвестицій. Незалежно від ставки процента збільшенню інвестицій сприяють: 1) розвиток нових галузей виробництві та освоєння нових територій; 2) поява нових технологій і ефективнішим зразків обладнання, які прискорюють моральне старіння капіталу і вимага­ють його модернізації; 3) зростання прибутковості капіталу; 4) зменшення товарних запасів і резервних потужностей виробництва; 5) зменшення тра­диційних джерел і подорожчання природних ресурсів; 6) оптимістичні спо­дівання та підприємницька ініціатива; 7) збільшення державних інвестиції або замовлень, які потребують додаткових приватних інвестицій.

Збільшення чистого експорті/ за незмінних внутрішніх: цін. Сукупний попит зростає: 1) при зниженні курсу національної валюти; 2) підвищенні цін на імпортні товари; 3) збільшенні національного доходу країн-імпортерів вітчизня­них товарів; 4) зниженні схильності фірм та домогосподарств країни до імпорту 5) збільшенні державних закупівель вітчизняних товарів за рахунок скорочення державних імпортних закупівель; 6) збільшенні внутрішнього попиту на вітчизняні товари при здешевленні товарів критичного імпорту — життєве важливих благ, що не мають вітчизняних замінників за кількістю, якістю або ціною; 7) зменшенні імпортної залежності від зовнішніх ринків постачання та збуту продукції; 8) збільшенні імпортної залежності інших країн світу від то­варів, що є предметом експорту країни; 9) скороченні пропозиції товарів, що є предметом вітчизняного експорту, на світового ринку; 10) збільшенні зовнішньо­го попиту на товари вітчизняного виробництва внаслідок появи нецінових конкурентних переваг — вищої якості, репутації або популярності вітчизняних товарів, унікальних властивостей або вищої ефективності нових зразків вітчизняних технологічних товарів, отримання виключних прав на виробниц­тво та продаж таких товарів.

Зміни нецінових факторів сукупного попиту в напрямках, протилежних розглянутим, навпаки, зменшують сукупний попит.

Конкретні чинники розглядаються як цінові або нецінові фактори сукупного попиту залежно від причин, що викликають їхню зміну. Якщо, наприклад швидкість грошей в обігу, державні витрати, процентні ставки або чистий експорт змінюються внаслідок зміни внутрішніх цін, — вони впливають як цінові фактори. В інших випадках вони впливають як нецінові фактори. На­приклад, чистий експорт країни може збільшитись на певну величину як внаслідок зниження рівня внутрішніх цін, так і внаслідок зниження курсу її валюти.

Негнучкість цін до зниження. Але припустімо, що ціни виробництва та заробітна плата виявились негнучкими до зниження в довгостроково періоді. В умовах довгострокової жорсткості ціни легко зростають, але потім не знижуються. Тому відновлення потенційного випуску при нижчому рівні цін неможливе. Зменшення сукупного попиту або інфляція витрат в умовах довгострокової негнучкості цін ведуть до скорочення довгострокового рівноважного випуску нижче потенційного.

Стабілізація виробництва. Відновлення довгострокової рівноваги на рівні потенційного випуску в умовах жорсткості цін до зниження потребує збільшення сукупного попиту. Для цього уряд збільшує сукупний попит і дає виробництву можливість повернутись до потенційного випуску.

Стагфляція. Інфляція у довгостроковій рівновазі прискориться, а довгостроковий обсяг сукупної пропозиції ще більше скоротиться. Таке поєднання інфляції і спаду виробництва у довгостроковому періоді називається стагфляцією.

Висновок:

Сукупний попит і сукупна пропозиція агрегуються відповідно з рівноважних величин попиту і пропозиції на всіх ринках товарів та послуг. Вони характеризують реальний обсяг національного виробництва за певний період, точніше - вартість кінцевої продукції національного виробництва в цінах базового періоду, які вважаються постійними. Отже, сукупний випуск у моделі AD-AS - це реальний валовий внутрішній продукт країни.


  • Меню