СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВИХ ІНСТИТУЦІЙ В УКРАЇНІ


Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвине-них товарно-грошових відносин. Становлення їх по суті розпочало­ся після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні знач­них феодальних пережитків. Значним було втручання держави в економіку.

Після 1917р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом роз­витку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспіль­ство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою еко­номікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відом­чим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведен­ню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світово­го ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжна­родному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.

У нас була відсутня визначальна ринкова інституція — еко­номічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме вона га­рантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлюва­ло високий ступінь монополізму.

Відтворення інституцій багатосуб'єктних власників відбувається через роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми — колективну, приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм гос­подарювання та відтворенню конкурентного середовища.

На 1 липня 1998 р. в Україні було приватизовано понад 59 тис. Об'єктів, у тому числі 15,7 тис. Об'єктів (26,8 відсотка) державної та 43,6 тис, (73,5 відсотка) комунальної форм власності. Майже повністю роздержавлені підприємства легкої (93,5 відсотка), деревообробної та целюлозно-паперевої промисловості (91,9 відсотка). Вони вироб­ляють близько 98 відсотків продукції кожної галузі.

Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання все значнішу роль почи­нає відігравати недержавний сектор економіки.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалент­ний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтво­рюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення еконо­мічної теорії діє лише за наявності відповідних інших ринкових умов: монополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різдих форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробника­ми. В Україні усіх цих передумов поки що в розвиненому вигляді немає.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є пра­вильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середо­вище у будь-якій країні, не може бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові інституції.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструк­тури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринко­ву інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продук­цію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню рин­кового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурен­тного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не формуватиметься. Цей процес може за­тягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечли­вий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що дер­жава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шля­ху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

2 РИНКОВА МОДЕЛЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі еко­номіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна.

Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестій­кість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в еконо­мічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує ши­рокий спектр перспектив: від повернення у певній формі до автори­тарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснова­них на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтер­нативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктив­ними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції роз­витку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, на­ціональних особливостей, історичних традицій, географічного та гео-політичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спи­раючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринко­вих трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-дирек-тивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, рин­кових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему держав­них установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянсь­кому Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому вироб­ництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та техноло­гічну відсталість—з іншого. Це породжує величезну потребу в при­дбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торго­вельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися дво­ма шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержав­лення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізне­су; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які по­требують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науко­во-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати мо­дель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відпо­відних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціно­утворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого по­лягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло "повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей" — не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьо­годні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, праг­не якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вво­дить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спро­можність національного ринку країни, оскільки знизиться плато­спроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого — призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде до розряду безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулю­вати ці процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних га­лузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка пере­твориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбува­ються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в "стихійному режимі", са­мопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України ма­ють бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана еко­номіка, що грунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулю­вання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціаль­на орієнтація економічного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невід'єм­ним елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бра­зилії, Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечен­ня його інституцій, науково обгрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбува­лася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3—4 деся­тиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок "маленьких азіатських драконів", як називають останні чотири країни, хоч і є розвиненим, відрізняєть­ся від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка най­більше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, гео­графічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнто­ваного ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матері­альних і духовних потреб людини.

Така стратегія має грунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.

Еволюційний шлях грунтується на поетапному і поступово­му введенні ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10-15 років).

Прискорений шлях, або "шокова терапія", на перший погляд, виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий. Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зрос­тання їх обмежується проведенням граничне жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників "шокової терапії" у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказь­кої (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Ук­раїною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у рин­ковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх ком­паній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зво­диться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. В наших умо­вах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) це зумовлювало руйнацію економіки, дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки в Україні мають вводитися прискоре­но, але без "шоку".

Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує посту­повість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому що в Україні, по суті, немає розвиненої інфра­структури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка по­требує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні — не­реальні, їх треба шукати всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для робо­ти у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську си­стему і поступово вводити ринкові елементи.

Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, при­скореного переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обира­ючи стратегію переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій ринку.

Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адек­ватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства; забез­печити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних со­ціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залу­чення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що виробляють товари споживання.

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію націо­нального ринку з міжнародним.

Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильніши­ми повинні бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких за­садах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.


  • Меню