ЗМІСТ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА ТА її РЕЗУЛЬТАТИ


Центральні проблеми економіки. Потреби як спонукальний мотив еко­номічності людей. Закон зростання потреб. Економічні та соціальні потре­би. Структура потреб.

Економічна діяльність як процес суспільної праці. Фактори виробниц­тва, їх види, типи і функції.

Суспільний поділ праці - матеріальна основа економічних відносин.

Суспільний продукт - кінцевий результат економічної діяльності і ос­новне джерело задоволення потреб людини. Форми, структура та показники суспільного продукту.

Роль економічного прогресу в розвитку сучасної цивілізації.

ТЕЗИ ДО ЛЕКЦІЇ

Однією з центральних проблем економіки є обгрунтування спонукаль­них мотивів економічної (трудової) діяльності.

Домінуючою спонукою економіки вважають потреби.

Потреби - це об'єктивні умови існування людини, завдяки яким від­бувається її фізіологічне, соціальне, інтелектуальне та духовне відтворення.

Для задоволення потреб людина повинна вступити в ділові відносини з іншими людьми, що і складає основу ринкових відносин. (Див. Мал. 1)

Мал. 1. Алгоритм ринкових потреб.

Потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Закон зростання потреб полягає в тому, що за умов задоволення пев­них потреб, їх кількість та зміст постійно зростають. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток про­дуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже, - появу нових потреб.

Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці розвинених країн у нинішніх умовах є те, що, з одного боку, відбувається перехід від масового виробництва і споживання до індивідуалізованого виробництва і споживання.

Приклади:

А з іншого боку, індивідуальні потреби, які динамічно розвиваються (творчі види праці, фізична культура і спорт, збереження миру), можуть бути реалізовані лише на колективній основі, спільною діяльністю колекти­вів.

Отже, відбувається одночасний процес індивідуалізації та колективіза­ції потреб.

Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опо­середкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зо­ру. Наприклад, професор А. С. Гальчинський виділяє економічні та нееконо­мічні, виробничі та невиробничі потреби. На його думку, структура еконо­мічних (особистих) потреб складається із:

1) фізичних потреб: продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення.

2) інтелектуальних потреб: одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурного відпочинку, предметів і послуг культурного призначення.

3) соціальних потреб: охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умо­ви праці, транспорт, зв'язок, тощо.

Економічна діяльність - це є процес суспільного виробництва, який спрямований на створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. Це ще й виробництво самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їх фізичного існування, а також реалізація і розвиток їх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, яка спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Але створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без посередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес, тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз:

1) безпосередньо виробництва.

2) розподілу.

3) обміну.

4) споживання.

Економічна діяльність як процес виробництва - це взаємодія продук­тивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволю­ційний, так і стрибкоподібний.

Важливою особливістю економічної діяльності є створення не тільки матеріальних, але й нематеріальних благ та послуг, значення яких досягло високого ступеня в сучасних умовах.

Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох фак­торів:

А) особистого.

Б) речового (типи факторів виробництва).

Особистий фактор виробництва Представляють трудові колективи, люди, зайняті суспільно-корисною працею в галузях матеріального і нема­теріального виробництва. Це - працівники промисловості, будівництва, сільського господарства і т. п., тобто всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послу-га).

Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва то­му, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати техніку виробництва.

Робоча сила - здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матері­альних і духовних благ.

Речовий фактор - виробництва - це засоби виробництва: предмети й засоби праці. Це - речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні і духовні блага.

Предмети праці включають всі ті предмети, на які спрямована праця людини, а саме:

А) предмети, що дає природа.

Б)сировина.

В) вторинні ресурсі.

Г) штучно створені матеріали (тканини, полімерні, керамічні матеріа­ли). .

Засоби праці - ті засоби, за допомогою яких людини впливає на предмет праці. Вони включають:

А) знаряддя праці: машини, верстати, автомати та ін.).

Б) безмашинну техніку (електричне розрядження, хімічний і елект­ричний процеси).

В) судинну систему виробництва (трубопроводи, цистерни й інше обладнання).

Г) виробничі будови, споруди, шляхи.

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах та ре- гіонах економіки.

Наприклад:

Функції факторів виробництва розрізняються. Робітник створює засо­би виробництва, визначає. їх призначення і приводить їх у дію в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення тру­дової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Це предметні органи праці, своєрідне продовження людських органів діяльності і матері­альна основа їх розвитку в процесі виробництва.

Функція виробника як особистого фактора виробництва полягає у ви­користанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів та сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукуп­ність фізичних та інтелектуальних здібностей людини складає її робочу си­лу.

Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії робітника на предмети й сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітни­ки продуктивно трасформують предмети праці.

Функція — причина належить живій праці, а функція-наслідок - засо­бам виробництва.

Вирішальну роль в еволюційному розвитку економічних систем віді­грає суспільний поділ праці. Він визначає не тільки структуру та організа­ційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, ай базові відносини, що виникають між суб'єктами господарювання.

Суспільний поділ праці - це складне багатоаспектне економічне явище, яке проявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці й характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Представлений у часі, суспільний поділ праці виступає як процес. Його ха­рактер і результати зумовлені двома взаємозв'язаними, хоча й протилежним за змістом, тенденціями.

Перша, з погляду розвитку продуктивних сил суспільства, відбиваєть­ся у відокремленні нових сфер виробництва та їх спеціалізації відповідно до якісних змін у матеріальних засобах виробництва та господарських функці­ях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах.

Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням більш складної системи господарських зв'язків та відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов'язана із розвитком економіч­них виробничих відносин.

Доведено, що поглиблення і всебічний розвиток суспільного поділу праці є загальним економічним законом функціонування продуктивних сил суспільства.

Першим великим суспільним поділом праці було виділення пастуших племен і поділ сільськогосподарського виробництва на землеробство і тва­ринництво. Другий великий суспільний поділ праці - відокремлення ремес­ла, яке раніше було підсобним заняттям землероба, від сільського господар­ства. Це сприяло подальшому зростанню продуктивної сили праці, її спеці­алізації та кооперації, поглибленню обміну виробничої діяльності людей, у зв'язку з виробництвом матеріальних і духовних цінностей, які використо­вує людина.

Суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва є основою фор­мування й розвитку товарних, у тому числі ринкових відносин.

Кінцевим результатом економічної діяльності суспільства є суспільний продукт. До його складу входять різноманітні матеріальні і нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних сферах і галузях суспільного виробництва.

Суспільний продукт Є результатом теперішінього і передумовою майбутнього виробництва. Це важливий, але не єдиний результат виробни­цтва. Ним є також економічні відносини, які виникають між людьми у про­цесі створення, розподілу, обміну та споживання матеріально-речових та Духовних продуктів виробництва. Наскільки досконалими є ці відносини, можна робити висновок із руху суспільного продукту.

Суспільний продукт виступає у вигляді сукупного (валового) та кінце­вого.

Сукупний суспільний продукт (ССП) - це вся сукупність матеріаль­них благ та виробничих послуг, що створені та надані галузями матеріаль­ного виробництва протягом певного часу, як правило, за рік. Його визнача­ють як суму валової продукції галузей матеріального виробництва: промис­ловості, сільського господарства, лісового господарства, будівництва, ван­тажного транспорту, зв'язку, торгівлі та громадського харчування, матері­ально-технічного забезпечення, заготівлі сільськогосподарських продуктів, а також інших галузей матеріального виробництва.

За матеріально-речовим складом ССП поділяється на засоби виробни­цтва й предмети споживання; за вартістю - на вартість спожитих засобів виробництва (перенесена вартість) і заново створену вартість (необхідний і додатковий продукт).

Кінцевий продукт - це частина сукупного суспільного продукту, що являє собою всю масу виробленої за певний період готової продукції.

Його обчислюють так: із сукупного суспільного продукту треба вира­хувати проміжний продукт. Це сировина, матеріали, паливо, електроенергія, вироблені в цьому році і витрачені у цьому ж році для виробництва іншої продукції.

За своїм речовим змістом кінцевий продукт складається:

А) з готових до особистого споживання предметів споживання.

Б) з готових до виробничого використання засобів праці (тобто лише частини засобів праці без предметів праці).

Протягом тривалого часу в Україні, як і в інших країнах Східної Євро­пи, узагальнюючий результат виробництва розглядався як валовий суспіль­ний продукт. Статистичні органи розраховували його як суму виробленої за рік (чи інший проміжок часу) валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. Але його недоліком було те, що при його обчисленні стикали­ся з повторним рахунком окремих виробничих затрат, тому що до нього включається не тільки готовий, але й проміжний продукт (паливо, сировина, матеріали).

Поруч із кінцевим продуктом важливим показником суспільного виро­бництва є валовий національний продукт, який складається з кінцевого продукту і вартості виготовлених нематеріальних благ та наданих послуг. Він розраховується не за виробничим принципом, як сума кінцевих доходів або витрат. Його складові такі:

1 вартість спожитих населенням предметів споживання і послуг.

2 вартість державних закупок.

3 капітальні вкладення.

4 сальдо платіжного балансу.

Важливим результативним показником є також Чистий продукт. Він являє собою частину валового національного продукту. Якщо з останнього вирахувати вартість тих засобів праці, які витрачаються на відшкодування їх зношеної частини, то одержимо чистий продукт. Це реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва. Тому стосовно суспільства в цілому чистий продукт характеризують як національний доход. Його ще називають вало­вим доходом суспільства.


  • Меню