Поняття інфляції.


Найефективнішим індикатором здоров'я економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього має бути стан керованості інфляційними процесами.

Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається ефективність дій та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Особливо виразно деформація економічних механізмів проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін на 50% на місяць.

Явище інфляції відоме з IV-ІІІ ст. До н. е., або з часу, коли грошовим товаром у світі стає срібло. У найбільш загальному розумінні інфляція означає знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, що перебувають в обігу, суми товарних цін.

Отже, інфляція – це знецінення грошей, що виявляється у зростанні цін. У докапіталістичну епоху знецінення грошей відбувалося внаслідок втрати довіри до монет, в яких при карбуванні закладалося менше металу порівняно з офіційно встановленою кількістю, або внаслідок зниження вартості виробництва.

Інфляція впливає на рівень безробіття в Україні, який регулюється в основному ходом економічного циклу. В основі циклу лежить динаміка сукупних витрат. При цьому виявляється. Що зв’язок між економічним зростанням і рівнем зайнятості здійснюється через механізм ціноутворення, тобто між безробіттям та інфляцією існує взаємозв’язок. Характер зв'язку між ними багато в чому залежить від того, в якому стані знаходиться економіка. Якщо має місце глибокий спад, то зростання витрат, супроводжуючись зростанням виробництва, не приведе до зростання цін. Справа в тому, що до ціни товару входить заробітна плата, яка складає основний елемент витрат виробництва. Тому при високому безробітті люди не будуть вимагати зростання заробітної плати по мірі зростання виробництва, оскільки на їх місце завжди знайдуться бажаючі.

Інфляція є особливо небезпечною, оскільки ріст цін приводить до росту заробітної плати і відповідно ріст заробітної плати веде до зростання цін і тим самим розширюється інфляція. Крім того, знецінюються доходи населення, знижується його життєвий рівень.

За умов інфляції знецінюються кредити, переважно обмежується кредитування і зростають процентні ставки за кредит.

Крім того, інфляція є надзвичайно небезпечною для підприємств, оскільки знецінюються амортизаційні фонди, знижуються доходи підприємств, розриваються господарські зв’язки, активізується тіньова економіка, спекуляція, корупція.

Особливо небезпечною є гіперінфляція, тому що при ній відбувається втеча від грошей. Тобто розвиваються не грошові, а бартерні відносини. Це веде до того, що частина підприємств, які виготовляють продукцію, яку важко обміняти на продукти споживання. Закривається, скорочує або припиняє виробництво.

Ось чому вивчення інфляції є таким важливим і актуальним. Необхідно передбачати наслідки інфляції та її вплив на економіку для зменшення її впливу на економічне життя держави. Оскільки це є важливим завданням, тому необхідно слідкувати за проявами інфляційних процесів.

Приступаючи до виконання даної курсової роботи, я поставила собі за мету висвітлити прояви інфляції в Україні і дослідити шляхи подолання інфляційних криз. Для здійснення цієї мети необхідно виконати такі завдання:

1) розкрити суть поняття інфляція і розвиток інфляційних процесів.

2) визначити і проаналізувати причини інфляції в Україні.

3) висвітлити види інфляції відповідно до причин зростання цін, швидкості розгортання інфляції та залежно від форм вияву.

4) показати можливі наслідки інфляційних криз та шляхи їх подолання.

5) зробити висновки щодо економічної ситуації в Україні і перспективи економічного добробуту населення.

Важливою складовою макроекономічної рівноваги є цінова ста­більність. Остання, в свою чергу, значною мірою залежить від стійкості грошової системи.

Інфляція є фактором усіх зазначених процесів. Як соціально-економічне явище вона виникла ще у XVI ст., Проте мала локаль­ний, обмежений характер. Лише з розвитком ринкової економіки інфляція набуває постійного характеру.

Сьогодні багато економістів і політиків називають інфляцію во­рогом суспільства номер один, найбільш суворим податком. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом.

Інфляція — це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою.

Не слід ототожнювати інфляцію з емісією грошей або із зрос­танням цін. Емісія — це законодавче зумовлений випуск додаткової маси грошей в обіг. Коли цей процес обслуговує об'єктивні потреби забезпечення безперервності руху зростаючого обсягу товарно-матеріальних цінностей, то він не є інфляційним чинни­ком. Емісія є джерелом інфляції, коли вона призводить до переповнення каналів грошового обігу, появи надлишкових, а от­же, знецінених грошей.

Важливим проявом інфляції є зростання цін. Однак інфляція не може бути пов'язана лише суто з грошовим феноменом. Це склад­не соціально-економічне явище, породжене диспропорційністю від­творення в різних сферах ринкового господарства, наслідок дисба­лансу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. На­приклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок де­формації структури виробництва, вимивання товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни.

У свою чергу, можна навести чимало прикладів, коли зростання цін не є проявом чи причиною інфляції. Серед причин неінфляційного зростання цін — підвищення якості товарів через впровад­ження досягнень науково-технічного прогресу; монополізація рин­ку; циклічні та сезонні коливання; державне регулювання економі­ки; введення нових ставок чи видів податку; стихійні лиха тощо.

Інфляційне зростання цін зумовлено надлишковою кількістю грошей в обігу.

Отже, інфляція — надзвичайно складне, багатофакторне соціаль­но-економічне явище. Серед чинників його розвитку — внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні, монетарні та немонетарні.

Інфляцію не можна пов'язувати чи ототожнювати з од­ним фактором чи конкретною причиною, вона відбиває всі недуги економіки.

В умовах природного рівня інфляції, тобто її інерційності, керо­ваності, контрольованості, передбачуваності, деякі економісти вка­зують на її позитивне значення. Помірна інфляція стимулює кон­куренцію, збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси, зумовлює прискорення науково-тех­нічного переозброєння виробництва.

Більшість вчених вказують на умовну позитивність інфляції при­родного рівня або взагалі заперечують цей позитивний ефект внас­лідок його короткочасності.

Перехід же інфляційного процесу за природні межі має руй­нівні наслідки, породжує гострі соціально-економічні проблеми. Серед основних негативних проявів інфляції слід зазначити:

Переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима, що призводить до їх знецінення.

Підвищення цін на продукцію масового вжитку, що призводить до падіння купівельної спроможності національної грошової оди­ниці.

Загальне тривале нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення, особливо осіб з відносно фіксованими номіналь­ними доходами.

Знецінення грошових заощаджень населення.

Диференціація населення, перерозподіл національного доходу і національного багатства за рахунок переважної кількості населення.

Диспропорційність суспільного відтворення, хаотичність вироб­ництва, затримка реалізації товарів внаслідок скорочення плато­спроможногПро населення.

Підрив грошової, фінансово-кредитної, податкової систем.

Стимулювання спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки; ^

Дезорганізація господарських зв'язків, відродження натурально­го обміну.

Затримка інвестиційного процесу, стримування процесу нагро­мадження.

Неухильне підвищення курсів іноземних валют, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни.

Спотворення економічної інформації, показників, особливо за умов прихованої інфляції.

Соціально-політичне напруження в суспільстві.

У зв'язку з цим зростає значення активної дефляційної політики.

Слід розрізняти дезінфляцію і дефляцію.

Дезінфляція — процес зменшення темпів зростання цін.

Дефляція — це зниження загального рівня цін.

Антиінфляційні заходи не можуть мати суто монетарний ха­рактер.

Глибоке взаємопереплетіння різних інфляційних чинників ви­магає комплексних дефляційних заходів. Особливо це актуально для економік перехідного періоду.

Різні види інфляції мають свої особливі механізми, а отже, і від­повідні методи регулювання. Останні можуть бути ринковими (еко­номічними) і неринковими (адміністративними), довго - і коротко­строковими.

Антиінфляційний механізм має систему таких заходів:

Профілактичні шляхи щодо недопущення причин інфляції.

Зусилля, що вгамовують саму інфляцію.

Дії, спрямовані на подолання негативних різнобічних наслідків інфляції.

Серед основних важелів дефляційної політики слід виділити:

Збільшення оподаткування населення.

Зменшення державних витрат на соціальні програми.

Замороження заробітної плати.

Обмежуване кредитування.

Збільшення центральним банком ставки позикового відсотка, норм обов'язкових резервів комерційних банків.

Скорочення обсягів продажу державних цінних паперів на від­критому ринку як захід, що зменшує державний борг, тощо.

Звичайно, як свідчить практика, комплекс дефляційних заходів впроваджується напередодні грошової реформи. Однак тривалість таких заходів не слід затягувати, адже на перших порах вони мо­жуть викликати негативні наслідки — скорочення ділової актив­ності, зниження темпів економічного зростання, безробіття.

Проведення дефляційної політики з одночасною лібералізацією цін має назву шокової терапії. Штучне відновлення інфляції на­зивається рефляцією.

На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вПро настала невід'ємною рисою ринкової економіки.

Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів.

Деякі з цих причин пояснюють інфляцію у країнах ко­лишнього СРСР, у тому числі й в Україні. На відміну від відкритої інфляції у розвинутих країнах Заходу, вона мала тут до кінця 80-х pp. Прихований характер. Це означає, що за умов збереження гострого дефіциту товарів і послуг за них треба було часто переплачувати чиновникам апарату, торго­вельній мафії або на додаток до ціни надавати інші послуги.

Найбільш узагальнюючою, але внаслідок цього надто аб­страктною (оскільки вона зумовлює ряд інших деформацій, вад економічної системи) причиною інфляції є тотальне одержавлення економіки, внаслідок чого її називають державною економікою.

Після розпаду СРСР і утворення суверенної України на її території залишилося близько 30% військово-промислового, комплексу колишнього Союзу. Надмірні витрати на військові цілі призводять до дефіциту державного бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей. По-третє, значна монополізація економіки. У ряді галузей колишнього СРСР налічувалося 1100 підприємств, які були єдиними виробниками продукції, проводили політику монопольного ціноутворення. В цілому в Україні у 1994 р. понад 900 промислових підприємств займа­ли монопольне становище у виробництві понад 2365 найваж­ливіших видів промислової продукції (більш як 35% її загаль­ного обсягу). Водночас 185 підприємств були єдиними вироб­никами 840 видів продукції. За цих умов необдумана політи­ка лібералізації цін у першій половині 90-х pp. Значною мірою зумовила інфляційне підвищення цін, грошова емісія стала наслідком такої політики.

Ще однією причиною інфляції е дотація державою нерен­табельних підприємств, колгоспів і радгоспів, неефективного капітального будівництва.

Інфляційне зростання цін зумовило також руйнування ста­рої грошово-кредитної і фінансової системи і запізніле фор­мування нової, до того ж малоефективної, розлад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковій прес, полі­тику дешевих грошей НБУ у 1992 р. та ін.

Специфічною для України причиною поширення інфляцій­них процесів у 1992—1993 pp. Стали популістські та економіч­но недостатньо обґрунтовані постанови Верховної Ради, які збільшували дефіцит державного бюджету. У 1992 р. він становив 697 млрд., Крб., А нічим не забезпечена емісія грошей досягла 1 трлн. 325 Млрд., Крб., Що дорівнювало близько 35% валового національного продукту (здоровою фінансово-кре­дитна система вважається тоді, коли цей показник не переви­щує 5%). У 1993 р. дефіцит становив 25% ВНП.

Крім внутрішніх причин інфляції, про які мовилося вище, існують і зовнішні фактори. Це, по-перше, зростання цін на імпортні товари та послуги. Так, протягом 1992' р. ціни на нафтопродукти, які закуповувала Україна, зросли у 300 разів. По-друге, обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з'являються додатко­во випущені національні гроші. Для України та деяких інших країн СНД дія цього фактора має специфічні особливості, оскільки у них відбувається так звана "доларизація" економі­ки. В Україні замість захисту споживчого ринку (як це прого­лошувалося з моменту його введення) купоно-карбованець став засобом спустошення і без того мізерного ринку товарів. За цих умов, втративши довіру до купона і, щоб зберегти свої гроші від знецінювання, частина населення навіть за спекуля­тивними цінами купувала долари, іншу іноземну валюту. По-третє, структурні світові кризи (енергетична, сировинна тощо). Внаслідок кумулятивної дії цих факторів ціни в Україні у 1992—1993 pp. Зросли в 2569 разів.

Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв'язки, призводить до кризи державних фінан­сів, значно активізує спекуляцію та "тіньову" економіку, ко­рупцію, посилює злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень. У США, наприклад, монополісти внас­лідок інфляції щорічно привласнюють близько 70 млрд. Дол. В Україні тільки за 1992—1995 pp. Споживчі ціни зросли у 80 тис. Разів, а грошові доходи населення лише у 26,7 тис. Разів. У 130 разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку.

З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції дає змогу визначити найважливіші шляхи боротьби з нею. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: нуліфікацію, ревалоризацію і девальвацію.

Нуліфікація (лат. Nulificatio — знищення) означає такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки ану­люються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод вико­ристовується за наявності супергіперінфляції. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922—1924 pp. В ко­лишньому СРСР. При цьому один новий карбованець обмі­нювався на 50 млрд. Старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. 1 нова марка обмінювалася на 1 трлн. Старих.

Ревалоризация — це повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам. Для цього з обігу вилучаються зайві гроші. Цей метод застосовується за незначної інфляції.

Девальвація означає зниження обмінного курсу (ціни) однієї країни до грошової одиниці іншої. За своєю сутністю вона протилежна ревальвації. Під час панування золотого стандарту девальвація означала офіційне зниження золотого вмісту гро­шової одиниці, а р результатом був обмін останньої на меншу кількість золота.


  • Меню