Місце та роль людини в ринковій економіці


У роботі висвітлюються гострі проблеми визначення нової ролі люди­ни в економіці, значення для сучасного етапу розвитку економічної науки нових знань про людину. Пропонується орієнтація викладання в освітніх зак­ладах економічної теорії, яка б врахо­вувала сучасні тенденції економічної психології, поведінкової і експеримен­тальної економіки. Адже поведінкова економіка — галузь економічної науки, що вивчає поведінкові аспекти прий­няття економічних рішень, найважливішо­го етапу управління економічними процесами. Йдеться також про від­ставання України у вирішенні проблем людського розвитку, вносяться пропо­зиції щодо можливих шляхів вдоскона­лення соціальної політики держави.

Людина є вищим, споконвічним об'єктом дослідження. Ще Гете зазначав, щоб людину зрозуміти, щоб вибратися з лабіринту її побудови, необхідні загальні знання органічної природи. Навіть людську постать не можна зрозуміти шляхом простого споглядання її поверхні, потрібно знайти її внутрішню побудову, роз­няти її частини, звернути увагу на те, як вони пов'язані між собою, піз­нати їхні розходження, ознайомиться з їх функціями і рефлексами, запам'ятати в собі таємне, те, на чому спочиває все інше, — словом, основу явища. Тільки тоді можна дійсно побачити і відтворити те, що живими хвилями рухається перед нашими очима як прекрасне непо­дільне ціле.

Людина завжди була об'єктом дослідження економічної науки. Але основні напрями цього дослідження не виходили за рамки формально-аксіоматичних моделей і були слабко пов'язані з реальною економіч­ною поведінкою. Економічні науки не формували методи і доктрини, в основі яких була б модель homo oeconomicus, - модель персональної економічної людини. Особливо відставала в цьому відношенні еконо­мічна теорія в колишньому СРСР. В той час, коли світова наука повним ходом вже досліджувала проблеми реальної економічної поведінки лю­дини, в середині 70-х років минулого сторіччя у нас не було в галузі по­літекономії жодної дисертації з цієї пробле­матики.

А між тим, вся подальша реальність підтверджує, що її не можна вмістити у традиційні канонічні схеми, якими б аналітично зручними вони не були. Тому ціллю цієї роботи є зосередження уваги на вкрай актуаль­ній проблемі — розвитку економічної теорії, впровадженні її нових роз­робок у практику вдосконалення освіти, формування пріоритетності державної політики в Україні щодо необхідності суттєвого підвищення рівня інвестиційних вкладень у людський капітал.

Ще у 1950-ті роки амери­канський економіст і психолог Г. Саймон переконливо показав, що ре­альні люди, які приймають рішення, поводяться зовсім інакше, ніж це описано в підручниках з економіки. Обмеженість когнітивних здібнос­тей не дозволяє реальним людям на практиці знаходити рішення, оп­тимальні з теоретичної точки зору. Це означає, що концепції, прийняті в стандартних моделях, повинні поступитися місцем іншим концеп­ціям, більш коректним з дескриптивної (описової) точки зору. Роботи Г. Саймона, відзначені у 1978 р. Нобелівською премією "за піонерні до­слідження процесів прийняття рішень в економічних організаціях", то­ді ще не могли увійти в науковий арсенал, сприймалися більшістю еко­номістів як побічна і малозначима галузь науки.

Однак за останні двадцять років предмет і метод економіки зміни­лися якщо не радикально, то дуже істотно. В університетські програми міцно увійшли такі основні емпіричні феномени, як парадокси чи "ефект оформлення" М. Алле в теорії індивідуального поводження в умовах ризику. У жовтні 2002 р. Нобелівський комітет присудив свою меморіальну премію у галузі економіки ще двом видатним вче­ним: Д. Канеману з Принстонського (США) і Ієрусалимського (Ізра­їль) університетів "за інтеграцію результатів психологічних досліджень в економічну науку, насамперед в області суджень і прийняття рішень в умовах невизначеності" і В. Смиту з університету Дж. Мейсона (США) — "за утвердження лабораторних експериментів як інструменту емпіричного аналізу в економіці, зокрема, при дослідженні альтернативних ринкових механізмів"

Це присудження є унікальним ще й тому, що вперше за всі тридцять чотири роки існування цієї премії, вищу наукову премію у галузі еконо­мічних наук одержав не економіст, а представник іншої наукової дис­ципліни — психолог Д. Канеман. Не менш незвичним міг би сприйма­тись і той факт, що разом з Д. Капеманом премію одержав економіст В. Смит — представник (а можна сказати, батько) експериментальної економіки — тієї галузі економічних досліджень, що ще двадцять років тому сприймалася, скоріше, як своєрідне хобі вузького кола економістів-новаторів, аніж як повноправна галузь науки. Номінація Д. Канемана і В. Смита є формальним визнанням того факту, що у рамках еконо­мічної дисципліни склалися й оформилися такі самостійні галузі, як екс­периментальна економіка, економічна психологія, поведінкова економіка. Важливим фактом є те, що Нобелівська премія 2002 р. в економіці, вручена представнику психологічної науки. Він підтверджує принциповий курс світового наукового співтовариства на інтеграцію дослідницьких програм різних наук про людину. По-друге, і це, мабуть, ще важливіше - саме визнання професійними економістами значимості психологічних характеристик індивідуальної поведінки. Воно ознаменувало і зафіксува­ло істотні зрушення у підходах і проблематиці всієї економічної науки. По суті, даний факт означає визнання не тільки доцільності, а й необхід­ності виходу за межі традиційних формально-теоретичних моделей, які, на жаль, слабко пов'язані з реальною людською поведінкою, хоча поклика­ні ці моделі описувати. Номінація 2002 р. підкреслила також нову тен­денцію, а саме те, що економічні науки вступають в епоху поступового перегляду сформованих методів і доктрин, що характер розвитку еконо­мічних процесів вимагає починати аналіз з основи основ - моделі homo oeconomicus, — персональної економічної людини.

Фундаментальний емпіричний матеріал для такого перегляду був отриманий у результаті психологічних досліджень, в яких Д. Канеману належить одна з головних ролей. Основним інструментом накопичен­ня подібного матеріалу стає експеримент як особливий метод нарощен­ня наукових знань, що ввійшли в арсенал економічних наук завдяки піонерним роботам В. Смита. Все це свідчить про нові риси роз­витку економічної науки, яка реагує на нові виклики часу і потребує розробки нових стратегічних завдань і нових підходів до їх реалізації, нових знань і нових людей, які будуть здатні не тільки сприймати, а й вміло використовувати ці знання для пошуку нових технологій і шляхів розвитку.

І все ж: чому ж так довго треба було йти до розуміння того факту, що коли в процесі бере участь людина, для дослідження, пошуку шляхів ефективного розвитку основою може бути лише аналіз й реальної поведінки? У цьому зв'язку особливо цінними, на мою думку, є роботи І. М. Сєченова. У своїй праці "Кому і як розробляти психоло­гію? " він підкреслював думку про необхідність визнання психології (ба­зової теоретичної основи теорій поведінки особистості) наукою неусталеною, об'єкти вивчення якої належать до явищ вищою мірою склад­них. Загальні риси розумової діяльності людини і її здатності відчувати залишаються незмінними у різні епохи історичного існування. Саме це, на думку вченого, робить зрозумілим визнання морального і розу­мового споріднення всіх людей земної кулі. І лише єдиний камінь спо­тикання щодо прийняття непорушності законів, які керують психіч­ним життям, на його думку, складає так званий довільний вчинок людини (курсив наш — С. В.). Вчений відзначав, що лише статистика новітньо­го часу кидає світло на цю заплутану і складну сферу, доводячи цифра­ми те, що не завжди зрозумілі дії людини все ж підлягають відповідним законам, якщо їх розглядати не на окремих особах, а на масах, притому за більш або менш значні проміжки часу.

Власне цим і скористалися автори новітніх економічних теорій (Д. Канеман, А. Тверски, В. Смит), експериментальне перевіряючи і описуючи економічні явища, реальну людську поведінку, тим самим підтверджуючи висновки І. М. Сєченова про те, що "в житті, як і в нау­ці, майже всяка ціль досягається обхідними шляхами і пряма дорога до неї робиться ясною для розуму лише тоді, коли мета уже досягнута" . І ". кому дорога істина взагалі, тобто не тільки у сьогоднішньому, але і у майбутньому, той не стане нахабно лаятись над думкою, якою б дивною вона йому не здавалась", ". дійсне виникнення науки почина­ється з того моменту, коли непорушність явищ може бути доведена, а не тільки передчувається, причому не тільки по відношенню до цілого, тобто у загальних рисах, але і до випадковостей". У зв'язку з цим для нас цінним є також врахування сучасною економічною нау­кою того зауваження В. Гете, що людина — це "живе неподільне ціле, що має в собі таємне, і це останнє є основою явища, на якому спочиває все інше". Це "таємне" пізніше економісти назвуть і "довіль­ним вчинком людини" (І. Сєченов), і "чорним ящиком свідомості" ін­дивіда (Ф. Котлер), адже саме "там" і визрівають рішення, які приймає людина.

По мірі людського розвитку значення цього фактору постійно зростає. Адже людина, розвиваючись, крім раціонального в процеси, у яких бере участь, привносить ще й ірраціональне, щось від себе, те, що несе в собі особисте, моральне, індивідуальне і унікальне. Передбачити можливі реакції особистості на зовнішні та внутрішні виклики і впливи, використовуючи лише формальні наукові моделі і схеми, дуже складно, а у ряді ситуацій і неможливо. Наростання складності еконо­мічних і соціальних процесій і виникнення у зв'язку з цим проблеми управління ними є наслідком розвитку мозку людини.

Як відомо, процес управління є процесом, автором і безпосереднім виконавцем якого, його безпосереднім учасником, є людина. Н. Випер — американський математик (1884—1964), засновник кібернетики і ма­тематичної теорії зв'язку, автор концепції "зворотнього зв'язку", яка суттєво вплинула на розвиток психології, соціології, лінгвістики, упраління, образно називав цей процес "людським використанням людсь­ких істот". Життя підтвердило, що кожний новий етап розвитку потребує не тільки нових форм організації управління, а й найвищих ступенів інтеграції, оскільки постійно ускладнюється, диверсифікується економічний процес, шалено зростає потік інформації, необхідної для координації всієї його організації, діяльності людей, що беруть у ньому участь. Крім цього, зміни значно більше активізують швидкість операцій та угод. Сучасні економісти все більше схиляються до прави­ла "кожний наступний проміжок часу коштує дорожче, ніж поперед­ній, " а час реагування нині важливіший, аніж зниження цін. Невчасно прийняті рішення все частіше загрожують не лише великими втратами, а й можуть призвести до часткової або повної втрати ринку. Всі ці про­цеси, безумовно, тісно пов'язані з новою роллю людини в економіці, її реальною поведінкою.

Ідея зміни ролі людини в економіці, необхідності і появи якісно нової робочої сили, ідея людського капіталу і його впливу на економічне зростання мають давнє глибоке коріння в історії економічної думки. У. Петті у роботі "Політична арифметика" один з перших ввів визна­чення "людського капіталу", а у складі національного багатства виділяв "вартість" самогПро населення. Пізніше А. Сміту "Багатстві націй" писав про те, що сукупний запас суспільства складає постійний капітал і одна з його головних частин являє собою "корисність талантів, здобутих мешканцями країни або членами суспільства". А. Маршалл в роботі "Принципи" розглядав знання як найбільш могутнє джерело вироб­ництва.

К. Маркс також приділяв цій проблематиці увагу. Так, він підкрес­лював, що історичні зміни характеру виробництва будуть призводити до змін змісту праці. Головним напрямком розвитку стане постійне її перетворення з діяльності безпосередньо виконавчої у діяльність орга­нізаційну, контролюючу і керуючу, яка все більшою мірою буде носити розумовий, творчий характер. Він писав: "Людина сама є осно­вою свого матеріального, як і всякого іншого здійснюваного вироб­ництва. Тому всі ті обставини, що впливають на людину, цей суб'єкт виробництва, модифікують більшою чи меншою мірою всі його функції і види діяльності, які він виконує як творець матеріального багатст­ва, товарів. У цьому сенсі можна дійсно довести, що всі людські відно­сини і функції, в якій би формі і в чому б вони не проявлялися, вплива­ють на матеріальне виробництво і більш або менш визначальним чи­ном впливають на нього". К. Маркс називав людський капітал основним капіталом.

Особливо велика роль у розвитку наук про людину належить нашо­му видатному співвітчизнику В. І. Вернадському, але це інший погляд на людину, погляд філософа-натураліста. "Людина і людство, — писав він, — найтіснішим чином понад усе пов'язані з живою речовиною, щПро населяє нашу планету, від якої вони реально ніяким фізичним проце­сом не можуть бути відокремлені. Це можливо тільки в думці. " ". Лише в XX ст. З'явились факти, що вимагають нас серйозно — не філософсь­ки, а науково — ставити питання: чи маємо ми справу з живим природ­ним тілом, чи з тілом природним не живим — кісним". Тому "Лю­дина повинна зрозуміти, як тільки наукова, а не філософська або релі­гійна концепція світу її охопить, що вона не є випадковим, незалежним від навколишнього. Вільно діючим природним явищем. ВПро наскладає неминучий прояв великого природного процесу, що закономірно діє протягом принаймні двох мільярдів років" і, що цей процес "пов'яза­ний зі створенням людського мозку". Цей процес розвитку моз­ку, на думку В. І. Вернадського, "ніколи не йде назад, хоча й багатора­зово зупиняється, інколи на багато мільйонів років. Процес виражаєть­ся, отже, полярним вектором часу, напрям якого ніколи не змінюється". Він також підкреслював, що "необоротність еволюційного про­цесу є проявом характерної відмінності живої речовини. Від її кісних природних тіл і процесів", що можна також "бачити, що вона пов'язана з особливими якостями простору, зайнятого тілом живих організмів, з особливою його геометричною структурою, як гово­рив П. Кюрі, з особливим станом простору". Л. Пастер, який також вив­чав це явище, зрозумів і визначив його корінне значення, але уже в ас­пекті нерівності лівих і правих явищ в організмі, в існуванні для них правизни і лівизни. З чого В. І. Вернадський робить висновок про те, що, очевидно, з цією геометричною якістю пов'язана відсутність пря­мих ліній і яскраво виражена кривизна форм життя.

Ці та інші методологічні зауваження стали особливо потрібними в сучасних умовах, в умовах нової економіки, в економічних системах, для яких характерні вільні, стихійні процеси, що невпинно ускладню­ються і прискорюються. Невипадково, мабуть, і те, що людський капі­тал як економічна категорія особливо сформувався у ринковому сере­довищі, коли стало зрозуміло, що роль людини суттєво змінює не тіль­ки суспільно-виробничі відносини: зростаюче значення інтелектуальньої діяльності, іншого неречового накопичення стають основним фак­тором впливу на весь процес відтворення суспільного життя. Розвиток постіндустріального суспільства змінює не лише галузеві економічні пропорції, він викликає нові вимоги до якості людського капіталу, до поведінки людини на ринку взагалі, в тому числі і на ринку праці, змі­нюючи структуру зайнятості економічно активногПро населення. В умо­вах глобального і внутрішнього тиску реальна поведінка людини в еко­номіці вже не вкладається в усталені теоретичні моделі, схеми, догми, формули, оскільки, як точно зазначила Н. Римашевська, обумовлює в сучасному світі виникнення кризи, що "носить "парадигмальний" характер, який викликає необхідність зміни самих моделей поведінки" в усіх аспектах відтворення життя. Тому дослідження реальної поведінки стає важливою передумовою розробки сучасних стратегій свідомого передбачуваного розвитку економічних систем.

Про невпинно зростаючу роль нових якостей робочої сили свідчить той факт, що 2000 рік, як зазначають аналітики, був тією межею, коли вартість інтелектуального продукту в міжнародному економічному об­міні зрівнявся з вартістю товарної маси. В цьому зв'язку розви­ток принципово нової економіки на перший план висуває інформацію, нові інформаційні технології. При цьому саме вони у стратегічному плані стають більш важливими, ніж інші продукти індустріального ви­робництва. Видатки на інформацію вже зараз у середньому складають три чверті доданої вартості сучасної продукції. Все це, безумовно, при­зводить до радикальних змін самого характеру виробництва, зміни ролі людини в його процесі. В новій економіці купують і продають кон­центровані знання. Рентабельність інтелектуального продукту має тен­денцію до постійного зростання, адже властивості знань — як еконо­мічного ресурсу — є фактично невичерпними, оскільки невичерпним є ресурс їх носія - людини.

Крім того, в глобалізованому світі соціальний простір доповнюєть­ся надтериторіальним. Основою цього процесу стає інтенсивна інфор­матизація, коли час і простір зникають і виникає інформаційний гіпер - і простір, що пов'язаний з взаємодією соціальних спільнот як на світо­вому, так і на рівні групи країн. В основі такої взаємодії лежать новітні технології, які "вибухово" змінюють сучасне виробництво, уявлення людини про свої можливості, адже зміни носять системний характер і відбуваються у різних планах: екологічному, економічному, в сфері за­конодавства, демографічному, культурологічному, психологічному то­що.

Деякі моделі зміни ролі людини в економіці для нас є надзвичайно важливими. Так, в процесі капіталізації людського капіталу реальним процесом стає зростання здатності людини створювати духовні, моральні, культурні і матеріальні цінності, зміщення акценту у вимірах розвитку з "рівня життя" на "якість життя". Показовим є визнан­ня нової ролі людини у реалізації завдань соціального розвитку євро­пейських країн, що сформували загально відому, так звану систему цін­ностей західної цивілізації, до якої так прагне більшість людства. Так, значні надії покладаються ними на стратегії, яким було присвячене ці­ле позачергове засідання Ради Європи на тему: "Зайнятість, економічні реформи та соціальна згуртованість задля Європи з високим рівнем ін­новацій і знань". Для більшості провідних європейських держав загаль­но прийнятним є вислів канцлера ФРН Г. Шредера щодо стратегії сус­пільного розвитку: "Нас не цікавить індустріальний потенціал. Нас ці­кавить гуманітарний потенціал суспільства та його інтелектуальний ка­пітал. Туди ми будемо робити найбільші інвестиції, бо саме ці чинники визначають безпеку держави в XXI столітті". Нові соціальні ре­форми в Німеччині, які сьогодні хвилюють все суспільство, викликані не лише тим, що після об'єднання країни і Європи німці дещо втрати­ли у якості життя, але, в першу чергу, їх основний інтерес пов'язаний зі стратегіями розвитку, які б не дозволили відставання, а працювали б на випередження і могли забезпечити сучасні темпи розвитку в умовах глобалізації.

Принциповими змінами в сучасній американській економічній мо­делі стає орієнтація на гнучке, диверсифіковане дрібносерійне вироб­ництво, його здатність адаптуватись до потреб економіки і населення, що швидко змінюються. Принципова риса стану американської еконо­міки — підвищення рівня її наукомісткості, розвиток масштабної ін­формаційної інфраструктури, підвищення ролі та масштабів сфери по­слуг, розвиток людського капіталу. В першу чергу мова йде про науку і наукове обслуговування, освіту, охорону здоров'я, різнобічні професій­ні послуги, зв'язок, інформаційне обслуговування і т. д. Саме ці галузі вносять головний вклад у розвиток людського фактору, про особливе значення якого в сучасній економіці свідчать численні дослідження і їх результати. Глибокі структурні перетворення саме у сфері розвитку лю­дини дозволяють ставити питання про нові пріоритети політики цієї держави. Принциповим є підвищення пріоритетності в її соціальному бюджеті інвестиційних вкладів у людський капітал. Головним соціаль­но-економічним пріоритетом стає розвиток вищої освіти, переорієнта­ція допомоги різним верствам населення виплат на стимулювання їх трудової активності. У 1990 р. сумарні витрати на освіту, охорону здоро­в'я і соціальне забезпечення у США перевищували виробничі капіта­ловкладення більше ніж у три рази.

Тенденція до зростання інвестицій в людину є характерною для бага­тьох країн світу. За даними Світового банку, майже 2/3 світового багатства зосереджено у людському капіталі, велику частину якого ста мовлять знання та інтелектуальні спроможності працівників витриму­вати зміни нової економіки, знань. Держави-світові лідери усві­домили необхідність створення основи свого майбутнього. Основним об'єктом національних інтересів ними чітко визначена Людина як го­ловна продуктивна суспільна сила. Людина як особистість, носій інте­лекту, творець і громадянин, людина економічна, її реальна поведінка, а не абстрактні формально-аксиматичні виміри стали основою науко­вих, економічних, соціальних, дослідницьких і політичних програм розвитку. Якість людської особистості сьогодні — головна і вища мета в системах національних інтересів розвинених країн.

Таким чином, людський інтелектуальний капітал стає інтелекту­альним потенціалом, застосованим в процесі економічного розвитку. В сучасних умовах наджорсткої конкурентної боротьби тільки він забез­печує конкурентоспроможність і підприємствам, і суспільству. Але та­кий новий капітал, як і будь-який нематеріальний "живий" об'єкт має свої особливості (адже його носієм є людина — виший вид природи).

Його економічна поведінка вкрай важко піддається визначенню, роз­робці, передбаченням. Цей новий капітал привносить у ринкові проце­си нові властивості ринків: масові ринки диверсифікуються.

Також загальновідомо, що нова економіка змінює модель праці, яка більш схильна до стрімкого зростання нових спеціальностей і кваліфі­каційних вимог. Зростання спеціалізації і швидке коригування кваліфі­каційних вимог знижують взаємозамінність працівників, більш індиві­дуалізують процес праці, суттєво змінюють процес впливу трудового колективу на поведінку його членів. Все частіше можна зустріти публі­кації про модель "домашнього офісу", про управління віртуальним персоналом. Все це свідчить про появу нових тенденцій на ринку праці, зміну характеру відносин, а отже і економічної поведінки його суб'єк­тів.

Додатковим аргументом щодо зміни ролі людини на ринку (не тільки виробника, споживача також) свідчить наступ масової кастомізації виробництва. Кастомізоване виробництво — це не просто подаль­ше суттєве розширення розмаїтості товарів, це ринок з товарною роз­маїтістю, що безпосередньо керується споживачем. Ще в І970-ті р. Е. Тоффлер предвіщав наступ масової кастомізації. Цей пов'язаний з інтенсифікацією бізнесу процес масштабного впровадження ІТ - технологій, створює умови для переходу промисловості на роботу за замов­леннями споживачів, що, в свою чергу, тягне за собою втрату товарної сутності значної маси продукції нового виробництва. Цей процес обу­мовлює зростання товарності інформації (знань і об'єктів інтелектуаль­ної власності). В результаті ринок товарів і послуг начебто "відривається від сфери їх виробництва. Такі тенденції, зрозуміло, ведуть до зміни ролі людини в економічному процесі. Очевидно систематична недооцінка нематеріальних активів підприємств і фізичних осіб в на­шій державі стає причиною великих втрат. На жаль, глибокої аналітики з цих питань не вистачає: рідко можна зустріти вітчизняні публікації на цю тему, майже відсутня відповідна статистика.

З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що нові техно­логії породжують економіку, яка радикально змінює усі без винятку ас­пекти життя, в першу чергу змінює поведінку людини. Темпи цих змін настільки високі, що значна їх частина просто не встигає бути осмисле­ною і сформульованою у вигляді наукових теорій. Відомий футуролог Е. Тоффлер в своїй знаменитій роботі теж висловлював думку про те, що масштаби технологічного просування людства вперед, його значен­ня для майбутнього самої еволюції потребують управління.

У цьому зв'язку доречно зауважити про необхідність, досліджуючи економічну поведінку людини, враховувати особливості розвитку рин­кової економіки. Адже серед факторів (негативних і позитивних), що обумовлюють формування властивостей цього процесу, панує еконо­мічний, і тому є суттєвим. Всім відомо, що ринкова економіка має пе­реваги над іншими способами виробництва. Ринок сприяє більш ефек­тивному використанню ресурсів, викликає необхідність гнучко реагувати і швидко адаптуватись до змін умов виробництва, створює умови для оптимального використання НТП при створенні нових товарів, впровадженні нових технологій, методів організації та управління виробництвом, забезпечує свободу вибору та дій споживачів і виробників, націлює і спрямовує виробників на задоволення потреб та підвищення якості товарів та послуг.

Особливою ознакою розвитку ринку є трансформація процесів маркетингу: вже сьогодні сучасні маркетингові стратегії зосереджують увагу не на "сегментах ринку", а на окремих сім'ях і на окремих спожи­вачах. Ідеологія задоволення постійно зростаючих потреб, дії товарної експансії, перевиробництва товарів, взагалі виробництва для збуту, не могли не привести до суттєвих змін у розвитку товарного ринку, ринку послуг, до змін відносин на цих ринках, а отже і до змін самих моделей поведінки їх учасників. Поява нового маркетингу свідчить, що все ви­разнішою стає роль споживача як кінцевої мети виробництва. Характер­ною рисою цих процесів стає постійне зростання дефіциту маркетин­гової інформації. Відносини між виробником, продавцем та спожива­чем постійно ускладнюються, значно підвищуючи ризик маркетинго­вих помилок і втрат. Вже можна зустріти статистику, що причиною 75% невдач у сфері міжнародного бізнесу стали помилки маркетологів. Особливо підвищується непередбачуваність поведінки споживачів, які теж переживають постійно зростаючий тиск факторів, що визначають їх вибір і розвиток. Знання про поведінку людини на ринку стають важливим фактором ефективного, успішного менеджменту. Нова економіка вимагає від маркетологів не тільки ситуаційних, а системних знань, що постійно враховують прискорення і зростання складності економічних процесів, в яких людина виконує головну роль.

Ринкова економіка, яка створена розумом і руками людини, має суттєві недоліки і парадокси. Серед них особливо виділяється те, що ринок не рахується з самою людиною, своїм творцем, оточуючим її середовищем. Так, ринок не сприяє збереженню не відтворюваних ресурсів, негативно позначається на захисті оточуючого середовища, не забезпечує розвитку товарів і послуг колективного використання, не створює умов для розвитку фундаментальної науки, системи освіти, охорони здоров’я, соціального захисту і т. п., не гарантує права на працю, відпочинок, прибуток, не гарантує повної зайнятості, пристойної праці, стабільного рівня цін, не містить механізмів, що перешкоджають виникненню соціальної несправедливості. Якщо все підсумувати, то можна з великою вірогідністю стверджувати, що ринок ігнорує соціальний фактор і вся тисячорічна його історія це підтверджує.

На мою думку, такі тенденції лише підтверджують гостру необхідність отримання більш глибоких знань щодо вдосконалення теорії ринкової економіки. На порядок денний все вимогливіше проступає необхідність викладання на рівні основ економічної теорії дисциплін про економічну людину: поведінкової економіки, економічної психології. Стає також актуальним нове статистичне супроводження досліджень особистості в контексті ринку, викладання та вдосконалення знань з психографіки.

ВИСНОВКИ

Економічні показники нашої держави, які визначають можливості доступу до ресурсів ( необхідних для підтримання розвитку людини, достойного рівня життя як головного фактору розвитку країни), протягом останнього десятиріччя постійно знижуються. За даними світової Доповіді про розвиток людини за 2002 рік, яку щорічно презентує ООН, у розділі Щорічні темпи росту ВВп на душу населення ( у %), показник України – негативний і складає мінус 8,8 %. замість зростання він постійно падає. Економічне зростання останніх років ніяк не змінює цієї тенденції. Найвище його значення Україна мала в 1989 р. - 8,977 ПКС у дол. США, а сьогодні цей показник складає лише 3,816 ПКС у дол. США. Для порівняння, найвищі показники з цього пи­тання мають: Люксембург — 50,061 (щорічний темп зростання ВВП на душу населення - 3,9%); США - 34,142 (2%); Норвегія - 29,918 (2,6%), яка, до речі, за сумою показників 2002 року у загальному рейтингу зай­няла перше місце. Таке багаторічне падіння є суттєвим % фактором національної небезпеки, оскільки свідчить про консервацію відставання, яке, в свою чергу, неминуче вплине (вже впливає) на місце України у світі, який постійно глобалізується, на її здатність "вписати­ся" у цей процес. Виправити цю соціальну асиметрію можна тільки завдяки реалізації відповідної державної політики.

Усвідомлюючи всю складність завдань, які постають у цьому зв'яз­ку перед нашою країною, неупереджено оцінимо чинники, які нега­тивно впливають на економічну, соціальну, демографічну, екологічну та інші сфери суспільного життя. З одного боку, ситуацію в Україні зу­мовили процеси трансформації економіки і суспільствам перехідний пе­ріод. Різке падіння обсягів виробництва, дисфункція держави, втрата керованості і, на цьому фоні, раптове зростання таких соціально-еко­номічних і соціальних явищ як майнова диференціація населення, де­мографічна криза, злиденність, інфляція, безробіття, криміналізація, поширення корупції, поява цілих груп людей з високим ступенем від­чуженості від життя — це лише деякі соціальні наслідки трансформації економіки. З іншого боку, ситуація, що складається, вимагає карди­нальної зміни ролі держави, її підвищення у створенні адекватних вимо­гам часу умов для розвитку людини і, на цій основі, розвитку держави вцілому. На жаль, цього поки ще не відбувається. Декларації про со­ціальну спрямованість політики держави не підтверджуються реальним станом її практичної реалізації. Економічне зростання останніх років не змінило тенденцій у реальному житті людей. В результаті безпово­ротно втрачається час, а це, як зазначалось вище, суттєво збільшує ри­зик нездоланного відставання нашої країни.

Для зміни ситуації на краще, "для докорінного перетворення чо­гось необхідні не тільки закони, а й нові люди. Навіть бажаючи стати дійсними спеціалістами, ми не повинні забувати, що і для цього необ­хідна загальнолюдська освіта". Ці слова видатного спеціаліста і педагога М. І. Пирогова дуже підходять до нашого розуміння того, що нові люди — це носії нових знань про людину як творця нових форм життя, а "істинний предмет будь-якого навчання складається з приготування людини бути людиною". Кращі вищі навчальні заклади доброю ознакою повинні вважати постійне підвищення рівня якості і статусу освіти, їло обов'язково включає в свій актив надання сучасних знань людської поведінки, від якої і залежить у якому напрямку піде розвиток.


  • Меню