Значення і функції конкуренції в соціальному ринковому господарстві


Проблема конкуренції в економічній науці не є новою. Дослідники досить детально проаналізували такі питання, як поняття конкуренції, форми та методи конкурентної боротьби, механізм конкуренції тощо. Класиками вивчення конкуренції є А. Сміт (теорія досконалої конкуренції), Д. Рікардо (принцип порівняльних конкурент­них переваг), К. Маркс (основний закон і механізм конкуренції), В. Ле­нін (питання виникнення та розвитку монополій), А. Маршалл (позитив­ні риси діяльності монополій, виділення творчої і руйнівної конкуренції), Д. Робінсон і Е. Чемберлін (проблеми монополістичної конкуренції), А. Курно (теорія чистої монополії і дуополії, пізніше — олігополії).

Значний вклад у теоретичні моделі олігополії і монополії внесли Ф. Еджуорт (математичний опис), А. Лернер (монопольна влада та її оцінка), К. Вікселль (конкуренція та цінова дискримінація), Й. Шум-петер, Ф. Хайєк та інші.

Значну увагу конкуренції приділяли С. Брю, Дж. Кейнс, І. Кірцнер, К. Макконнелл, Дж. Мілль, Ф. Найт, А. Пігу, М. Портер, П. Хайне. Певний внесок у розвиток теорії конкуренції зробили російські вчені Г. Азоєв, Ю. Коробов, Л. Раменський, Р. Фатхутдінов, Д. Юданов, а та­кож вітчизняні науковці А. Гальчинський, В. Глущенко, М. Єрмошен-ко, П. Єщенко, С. Мочерний, Ю. Палкін, А. Пелих та ін.

Надбанням економічної теорії є детальний аналіз чотирьох класич­них видів конкуренції: чистої (досконалої), монополістичної, олігопо­лії, монополії. Крім того, виділяють також міжгалузеву та галузеву кон­куренцію, функціональну і видову, цінову або нецінову.

Але, поза сумнівом, дослідження конкуренції є актуальним і сьо­годні. Це пояснюється тим, що для країн з розвинутою економікою конкурентне середовище є обов'язковою умовою і сутнісною рисою існування. Для трансформаційних економік постсоціалістичного типу створення конкурентного механізму функціонування економічної сис­теми є першочерговим завданням, яке має на меті утвердження в еко­номіці критичної маси ринкових перетворень. Це засвідчується і у По­сланні Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального роз­витку України на 2002—2011 роки", де основними чинниками розвитку вже діючих ринкових механізмів називаються розвиток конкуренції та поглиблення відповідно до критеріїв ЄС лібералізації всіх сфер еко­номічної діяльності.

І хоча конкурентні середовища різних економічних систем відріз­няються неоднаковим рівнем зрілості конкурентних відносин, будь-яка держава є учасником формування нового міжнародного конку­рентного порядку, а, отже, відчуває на собі вплив процесу інтернаціо­налізації конкуренції.

Аналіз досліджень і публікацій

Щоб повніше зрозуміти сут­ність конкуренції, можна навести визначення, сформульовані деякими ав­торами.

К. Макконнелл і С. Брю вважають, що конкуренція — це наявність на ринку великої кількості незалежних покупців та продавців, можли­вість для покупців та продавців вільно входити на ринок і виходити з нього.

Й. Шумпетер визначав конкуренцію як суперництво старого з но­вим, з інноваціями.

Нобелівський лауреат з економіки 1974 р., австрійський вчений Фридрих А. фон Хайєк відзначає, що конкуренція — це процес, за до­помогою якого люди отримують і передають знання. На його думку, на ринку тільки завдяки конкуренції приховане стає явним.

У своїй книзі "Міжнародна конкуренція" М. Портер зазначає, що конкуренція — це динамічний процес, який розвивається, це ланд­шафт, який безперервно змінюється, на якому з'являються нові товари, нові шляхи маркетингу, нові виробничі процеси та нові ринкові сег­менти.

Г. Азоєв під конкуренцією розуміє суперництво у будь-якій сфері діяльності між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавленими у досягненні однієї мети.

А. Юданов стверджує, що ринкова конкуренція — це боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, яка ведеть­ся ними на доступних сегментах ринку.

Разом з тим А. Юданов вважає, що і досі у світі відсутнє єдине по­няття "конкуренція". Науковці дотримуються таких трьох трактувань конкуренції: поведінкової; структурної; функціональної.

Трактування конкуренції з боку поведінки — боротьба за гроші покуп­ця шляхом задоволення його потреб.

Структурна трактовка конкуренції — аналіз структури ринку з ме­тою визначення ступеню свободи продавця та покупця на ринку (фор­ми ринку) і способу виходу з нього.

Функціональна трактовка конкуренції — суперництво старого з но­вим, з інноваціями, коли приховане стає явним.

Цікавим, на мою думку, є визначення конкуренції Р. Фатхутдіновим. Саме він визначає цю категорію з урахуванням сучасного тракту­вання теорії порівняльних переваг. Конкуренція — це процес управ­ління суб'єктом своїми конкурентними перевагами з метою одержання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за за­доволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у межах законодавства або в природних умовах.

На нові особливості характеру сучасної конкуренції вказує і визна­чення, яке дає Б. Шпотов — ". це вже не "продукт проти продукту", "ефективність проти неефективності", "худа" фірма проти "товстої" тощо, а "нелінійна" інновація проти "лінійної".

Н. Педченко вважає, що в розвиненому товарному виробництві конкуренція є об'єктивним економічним явищем, яке примушує гос­подарюючі суб'єкти прагнути до збільшення прибутку за рахунок роз­ширення масштабів діяльності, удосконалення форм організації виробничого процесу і зростання продуктивності праці.

Б. Шлюсарчик вважає, що конкуренція в економічному значенні — це боротьба підприємців за економічні вигоди від продажу товарів і послуг, а також за ринки постачання і збуту та робочу силу. Відмінний від усіх погляд на конкуренцію має професор Нью-Йоркського університету І. Кірцнер, учень видатного представника австрійської школи Людвига фон Мізеса. Його теорія ринку та ціни суттєво відрізняється від неокласичної теорії ціни: він переорієнтував увагу з аналізу рівноважного стану ринкових сил на механізм функціо­нування ринку як процесу. До того ж цей процес він характеризує як конкурентний і підприємницький одночасно, окремо обумовлюючи, що в умовах ринкової рівноваги немає місця ні конкуренції, ні під­приємництву. І. Кірцнер доводить, що рушійною силою "конкурентно-підприємницького" ринкового процесу є прагнення підприємців от­римати прибуток (на противагу його максимізації), який виникає в ре­зультаті неадекватності володіння ними ринковою інформацією. Адекватне ж володіння підприємцями всією наявною інформацією є проявом ринкової рівноваги, в якій відсутня і конкуренція, і підприєм­ництво.

Вцілому більшість сучасних економістів термін "конкуренція" трактують як суперництво чи боротьбу за досягнення чи отримання чо­гось. На нашу думку, досить детальний аналіз конкуренції як економіч­ної категорії з точки зору різних авторів зробив С. Щур.

Дослідники виділяють також предметний (суперництво між вироб­никами аналогічних товарів, які відрізняються за певними параметра­ми) та функціональний (боротьба між виробниками товарів, які задо­вольняють потреби різними способами) типи конкуренції. Також мож­на ще зустріти таке поняття як видова конкуренція. Крім цього, за ме­тодами та способами конкурентної боротьби розрізняють цінову (зни­ження ціни за рахунок скорочення витрат виробництва, завдяки вико­ристанню досягнень НТП, кращої організації праці, підвищенню про­дуктивності) і нецінову конкуренцію (підвищення якості продукції, надійності, застосування сучасних методів дизайну, реклами, вдоско­налення післяпродажного обслуговування тощо).

Слід також звернути увагу на те, що в працях окремих сучасних авторів можна зустріти твердження про існування закону конкуренції, що, як і будь-який інший економічний закон, виражає стійкі, повто­рювані, причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ чи процесів. Причиною механізму дії закону є наявність відособлених товаровироб­ників, які виготовляють продукцію у різних умовах для одного контин­генту споживачів. Наслідком дії закону є конкуренція між товарови­робниками. У процесі конкурентної боротьби виникає суперечність між попитом споживачів і пропозицією продавців. Засобом подолання суперечності також виступає конкуренція.

Отже, конкуренція між відособленими товаровиробниками є су­перництвом (боротьбою) між ними стосовно задоволення власних ін­тересів: вигідних умов виробництва та збуту товарів, одержання висо­ких прибутків. Аналіз визначень конкуренції дозволяє зробити висно­вок, що всі вони враховують такі її якості, як динамічність, евристич­ний характер, примусовість, єдність конкурентних і монополістичних засад, зв'язок з інноваційними процесами. Із цього випливає, що кон­куренція — це об'єктивні економічні відносини у процесі динамічного суперництва (яке має примусовий, суперечливий та евристичний ха­рактер) між господарюючими суб'єктами, які мають спільні цілі. В За­коні України "Про захист економічної конкуренції" конкуренція ви­значається як "змагання між суб'єктами господарювання з метою здо­буття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а

Окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту то­варів на ринку".

Теорія конкуренції вивчається і розвивається багатьма дослідника­ми. Так, В. Оберемчук поняття "досконала конкуренція", "монополіс­тична конкуренція", "олігополія", "монополія", "конкурентні сили", "конкурентна стратегія", "конкурентні переваги", "ринкова конкурен­ція", "конкурентне середовище підприємства" представляє як узагаль­нюючі етапи еволюції теоретичних поглядів на конкуренцію та їх су­часне використання.

Суттєво збагатився і категоріальний апарат. Широко використову­ються такі поняття, як "конкурентний порядок" і "конкурентний ме­ханізм", "конкурентне середовище" і "конкурентна політика", "конкурентність" і "конкурентний статус", "конкурентоспроможність" і "конкурентоздатність". А міжнародна конкурентність національної економіки взагалі вважається відносно новою суспільно-економічною категорією, до цього часу не визначеною і контроверсійною.

Суб'єкти та об'єкти конкуренції.

Конкуренція має суб'єктно-об'єктну структуру. Суб'єктно-об'єктна структура конкуренції це систе­ма взаємовідносин між її суб'єктами, які мають однонаправлені цілі та інтереси. Вона віддзеркалює характер і форми їх взаємодії з приводу руху об'єктів конкуренції.

Суб'єкти конкуренції — це фізичні або юридичні особи (групи осіб), інтереси яких спрямовані на один і той же об'єкт. Це як окремі покупці та продавці товарів, послуг, робочої сили, так і галузі народного господарства, держава, національні економіки вцілому, що вступають у конкурентні відносини один з одним.

Об'єкти конкуренції — це умови виробництва і збуту, переваги споживачів, робоча сила, кредити, державні пільги, преференції — тобто все, з приводу чого виникають конкурентні відносини.

Конкуренція відображає ті економічні умови господарювання, які панують у даний час у даному суспільстві. Із зміною цього порядку змінюється і суб'єкт­но-об'єктна структура конкуренції. За радянських часів конкуренція сут­тєво відрізнялася від того, що називають ринковою конкуренцією. Ос­новними її суб'єктами були покупці і основною формою конкуренції бу­ло суперництво між покупцями за обмежену пропозицію товарів та по­слуг. Окрім цього існувала і конкуренція іншого типу, основними об'єк­тами якої були субсидії, дотації, різного роду державні пільги. Саме нав­коло цих об'єктів точилася найбільш напружена конкурентна боротьба.

Необхідно також підкреслити, що тривалий час у СРСР конкурен­ція розглядалась як негативне явище, притаманне лише капіталістич­ному способу виробництва. Серед негативних наслідків конкурентної боротьби виділялись такі, як витіснення дрібних виробників великим капіталом, збагачення одних підприємств за рахунок розорення інших, зростання майнової диференціації населення, загострення інфляції та безробіття. Внаслідок цього економічна політика була спрямована на створення умов для монопольного утвердження товаровиробників. Як наслідок, у промисловості СРСР склався найвищий у світі рівень концентрації виробництва. Кожне підприємство давало продукції у середньому в 4 рази більше, ніж американське, а середня чисельність зайнятих на одному підприємстві майже в 10 разів перевищувала аналогічний показник для країн Заходу.

За радянських часів основною формою змагальності суб'єктів гос­подарювання на рівні підприємств була не конкуренція, а соціалістич­не змагання, яке принципово відрізнялося від конкуренції, хоча і було покликане виконувати функцію формування стимулів до зростання продуктивності праці. Основними відмінностями соціалістичного змагання від конкуренції є:

1 За умов соціалістичного змагання існувало прагнення до уніфі­кації, що сприяло розповсюдженню шаблонних стилю і методів робо­ти, які не враховували змін в економіці. Конкуренції ж, навпаки, влас­тиве прагнення підприємств до диференціації як продукції, так і мето­дів роботи. Звідси — існування комерційної таємниці.

2 Основними принципами соціалістичного змагання були глас­ність, порівнювання результатів роботи, практичне повторення кращо­го досвіду. Лідер, за умовами змагання, повинен надавати допомогу тим, хто відстає, а це, безумовно, знижувало стимули до ефективної праці. У ринковій конкуренції теж існує порівнювання результатів роботи, але принципово інше: оцінюють якість товарів та послуг споживачі, а не чиновники від соціалістичного змагання. Тому основним недоліком організації змагання є його громіздкий і бюрократичний характер.

3 Метою змагання було прискорене зростання продуктивності

праці, але порівнювалися переважно кількісні, а не якісні показники.

Конкуренція ж вимагає інтегральної оцінки праці.

4 Соціалістичне змагання, певною мірою, має добровільний ха­рактер, конкуренція — примусовий. До конкурентної боротьби з необ­хідністю залучаються всі підприємства ринку.

5 Метою соціалістичного змагання було виконання та перевико­нання плану, метою конкуренції є одержання прибутку.

6 Відмінність змагання від конкуренції — у прагненні не до максимізації результатів, а до отримання максимальної винагороди за

мінімальний трудовий внесок, в орієнтації не на потреби споживачів, а

на власні інтереси.

Позитивні риси і недоліки конкуренції.

Конкуренція, як і будь-яке явище, має свої позитивні риси і недоліки. Серед позитивних результа­тів, на мій погляд, слід виділити такі: конкуренція виступає механіз­мом регулювання пропорцій виробництва, рушійною силою розши­рення асортименту товарів, підвищення їх якості, впровадження новіт­ньої техніки, технології, організації праці й управління, збільшення продуктивності, економії ресурсів з метою одержання більшого при­бутку. ВПро насприяє раціональному перерозподілу ресурсів, охороняє споживача від диктату виробника.

Недоліками конкуренції є:

1 Відволікання значних коштів на невиробничі потреби, зокрема, видатки сучасних фірм на рекламу дуже високі, що дає підстави вважа­ти їх нераціональними, адже конкуренти також використовують рекла­му і рекламні об'яви конкуруючих фірм, і таким чином нейтралізують одне одного.

2 Конкурентна система не гарантує того, що першочергово будуть

задоволені потреби тих споживачів, які є найменш захищеними в со­ціальному плані, а вже потім потреби більш забезпечених верств насе­лення. В умовах конкуренції розподіл доходів відбувається автома­тично, не враховуючи етичні аспекти цього питання.

3 У конкурентному середовищі не враховуються потенційно нега­тивні наслідки рішень, які приймаються, якщо це не буде безпосеред­ньо стосуватися діяльності даного підприємства в майбутньому.

Етапи і стадії у розвитку конкуренції.

Зародки економічної конку­ренції виникли одночасно із зародженням простого товарного вироб­ництва. Процес еволюції конкуренції обумовлений розвитком вироб­ничих сил і продуктивних відносин. Відповідно, в розвитку конкурен­ції можна виділити наступні етапи:

1 Етап докапіталістичної конкуренції — етап виникнення конку­

рентних відносин. Розпочинається з епохи занепаду первісного ладу і

виникнення простого товарного виробництва та закінчується з виник­ненням капіталістичних відносин. Характерні ознаки конкуренції на цьому етапі: спонтанність (тобто відносини конкуренції мали випадко­вий характер, оскільки інтереси товаровиробників майже не стикали­ся) та нерегулярність (що пояснювалося пануванням натурального гос­подарства, ізольованістю окремих товаровиробників, приналежністю до певного феодального господарства).

2 Етап панування досконалої конкуренції, який починається од­ночасно з розповсюдженням капіталістичних відносин і триває до

1870-х років. На цьому етапі конкуренція не має всіх ознак досконалої.

які сформульовані сучасною економічною теорією.

3 Етап монополістичної конкуренції. З кінця 1870-х років розпо­чинається процес формування монополій.

4 Етап сучасної конкуренції, який розпочався приблизно після дру­гої світової війни і триває до теперішнього часу. Сучасна конкуренція має більшу соціальну спрямованість, ніж раніше. Вона підтримується

державою шляхом регулювання за допомогою антимонопольного зако­нодавства. Крім того, їй властиві такі специфічні риси: вона має інтерна­ціональний характер; розвиток науково-технічного прогресу призвів до ускладнення технологій і розширення номенклатури виробництва, от­же, і до розширення конкуренції; змінився характер конкурентних пере­ваг — вони більше не базуються тільки на основі виробничих факторів.

Таким чином, очевидно, що розвиток конкуренції відбувається за Г. Гегелем, тобто, має три стадії: теза (етап досконалої конкуренції) — антитеза (процес монополізації) — синтез (сучасний етап конкуренції, коли підприємство намагається стати монополістом і одночасно поси­лює конкурентну боротьбу).

На постсоціалістичному просторі перехід від соціалістичного зма­гання до конкуренції обумовив трансформацію суб'єктно-об'єктної структури сучасних конкурентних відносин. Зміни можна простежити за такими напрямками:

1 Кількісні зміни — збільшення числа суб'єктів конкуренції, хоча

подібне зростання спостерігається не в усіх галузях сучасної українсь­кої економіки.

2 Якісні зміни — відбувається заміна об'єктів і суб'єктів конкурент­

них відносин. Суб'єктами конкуренції тепер є як споживачі, так і ви­робники. Об'єктами все частіше стають переваги покупців, кращі умо­ви виробництва і збуту.

Але вцілому основною особливістю формування конкурентного середовища в Україні (до речі, як і в Росії) залишається те, що, по-пер­ше, розвиток конкуренції має інверсійний, тобто зворотний характер (від монополії до конкуренції), а отже, по-друге, сучасні ринки явля­ють собою суміш елементів залишкового монополізму і атомізованих малих фірм. Тобто ринки територіально і економічно роздроблені, а конкурентні відносини формуються в основному у великих містах, не зачіпаючи периферію, і далеко не у всіх галузях. Відомо, що А. Маршалл поділяв конкуренцію на творчу і руйнівну. В Україні, на жаль, із самого початку реформ отримала розвиток та, що веде до руйнації, а не до створення ринкової рівноваги.

Функції конкуренції на макро - і мікрорівні.

Залежно від охоплення економічного простору функції конкуренції в ринковій економіці можна розподілити на макроекономічні: І) регулююча; 2) контролюю­ча; 3) об'єднувальна; 4) функція соціалізації прогресу та прибутку; і мікроекономічні: 1) стимулююча; 2) інноваційна; 3) адаптивна. Розпо­дільча і селективна існують на макро - і мікрорівнях.

Основною функцією продуктивної конкуренції у перехідний період є функція трансформації економічної системи, проявами якої є встановлення оптимального співвідношення між заробітною платою і цінами; трансформація податкової системи, надання конкуренцією як процедури відкриття можливості реалізації наявного потенціалу національної економіки, в першу чергу, наукового.

Регулююча функція — конкуренція діє як регулятор ринкової еконо­міки — потрібний товар опиняється в потрібному місці; механізм кон­куренції спрямовує ресурси туди, де їх не вистачає відповідно до сус­пільних потреб.

Розподільча функція — полягає в оптимальному розподілі ресурсів, тобто виробничі ресурси використовуються з максимальною ефектив­ністю. Крім того, здійснюється розподіл доходів.

Контролююча функція — здійснюється контроль над виробниками і споживачами товарів та послуг з метою обмеження їх впливу на ціну товарів, а, отже, і контроль над перерозподілом суспільного багатства.

Об'єднувальна функція — підприємства функціонують не ізольова­но, а взаємодіють між собою, об'єднуються у співтовариство компаній, які конкурують між собою.

Функція соціалізації прогресу та прибутку — як результат конкурен­ції удосконалення в будь-якій галузі стають суспільним надбанням, ос­кільки конкуренції властивий примусовий характер.

Селективна функція — в конкурентній боротьбі одні виживають, а інші банкрутіють.

Стимулююча функція — конкурентна боротьба стимулює зниження собівартості і споживчих цін, удосконалення якості продукції та ство­рення її нових типів.

Інноваційна функція — конкуренція створює стимули до удоскона­лення, прогресу, відкриття нового.

Адаптивна функція — ті, хто вижив у конкурентній боротьбі, повин­ні постійно стежити за діями конкурентів, споживацькими уподобан­нями, економічною політикою та іншими параметрами.

Особливості сучасної конкуренції.

Отже, розвиток і стан конкуренції в умовах переходу до ринкової економіки взагалі і в Україні, зокрема, має свою специфіку і особливості. Вони полягають в наступному:

- Одночасність Конкуренції, яка охоплює кілька сфер, найважливі­шими з яких є витрати, якість, строки, "ноу-хау", створення ринкових

бар'єрів, зміцнення фінансового становища.

- Багатоаспектність Характеру конкуренції — підприємства мають

брати до уваги, що вона може відбуватися на різних рівнях і на різних ринках.

- динамізм конкуренції — позиції конкурентів І розподіл сил на рин­ку змінюються з наростаючою швидкістю.

- агресивність учасників ринкового суперництва. Мета такої агресії

полягає у порушенні рівноваги сил конкурентів |5, 504\.

Заслуговують на увагу дослідження нової конкурентної ситуації вітчизняними науковцями. Так, С. Єрохін називає її гіперконкуренцією і аналізує основні рушійні сили, що викликали до життя цей ринковий феномен, серед яких:

- глобалізація, яка йде у двох зустрічних напрямках: глобалізація

конкуренції у сфері пропозиції, що виражається в інтеграції плануван­ня і співробітництві підприємств на світовому ринку, щоб протистояти іншим глобальним конкурентам; і глобалізація конкуренції шляхом го­могенізації попиту, що проявляється в безперервному зростанні кіль­кості глобально діючих споживачів і збутових посередників, які підви­щують попит на уніфіковану і стандартну продукцію.

- поляризація ринків, яка виражається в тому, що споживачі дедалі

більше віддають перевагу якісній і дорогій продукції або найдешевшій.

ігноруючи продукцію середньої вартості.

- процес розмивання галузевих меж, який також іде у двох напрям­ках. По-перше, стираються межі між різними галузями, відбувається їх зрощення (наприклад, банківського і страхового секторів). По-друге, зникають внутрішньогалузеві межі, що особливо наочно спостерігаєть­ся в автомобілебудуванні, де компанії прагнуть розширити асортимент

автомобілів, що випускаються.

- зростання технізації у формі швидкого поширення інформацій­ної та комунікаційної технологій, їх використання дозволяє створюва­ти потужні інформаційно-комунікаційні системи, за допомогою яких усі процеси між підприємствами, торговцями, постачальниками і клі­єнтами можуть бути організовані і реалізовані швидше й ефективніше. Приклад глобальної комунікації — система Інтернет.

- дерегулювання ринків. З кінця 80-х — початку 90-х рр. Заходи щодо

лібералізації призвели до значних змін у різних галузях економіки і

сферах суспільного життя. Так, в результаті лібералізації автомобільно­го вантажного транспорту відбулася корінна реструктуризація і скла­лася нова розстановка сил у сфері логістики. Дерегулювання ринків стимулюється також приватизацією державних установ (наприклад, пошти або залізниць), ліквідацією монополій (наприклад, в галузі телекомунікацій або електропостачання).

В економічній літературі все частіше можна зустріти твердження, що на глобальних ринках утверджується нова форма конкуренції: група проти групи. На мою думку, це підтверджується тим, що у світовій економіці в умовах загострення міжнародної технологічної конкурен­ції все ширшого розповсюдження набувають процеси кооперації і спів­робітництва. Як підкреслює Ш. Майталь, "не конкуренція, а кооперація та співробітництво - ось фундаментальне джерело прибутку ком­паній та економічного добробуту суспільства". Він вважає, що саме через концепцію конкуренції на основі співробітництва потрібно розглядати та оцінювати стратегії бізнесу. Перетворення конкуренції на координацію та далі на кооперування відображає сучасні процеси інформатизації суспільства. Інтенсивна конкуренція на внутрішньому ринку може призвести до зменшення інвестиційного потенціалу окремих фірм і, внаслідок цього, до зниження міжнародної конкурентоспроможності країни.

В економічній літературі виділяється щонайменше три причини, через які конкуренція на основі співробітництва набуває все більшого значення для прийняття рішень у бізнесі. По-перше, у багатьох галузях найважливіші фірми вже не конкурують тільки на локальних ринках. Сферою дії стає світовий ринок. Часто навіть внутрішні конку­ренти все більше стикаються з іноземною конкуренцією. Тому навіть великі фірми відчувають потребу у союзниках. Так, одна з найкрупні­ших фірм "Дженерал моторс визнала за доцільне об'єднання зусиль з конкурентом — "Тойотою". Спільні підприємства — один з способів га­рантування кооперації. У 80-і рр. У США виникало в середньому понад 200 таких підприємств щорічно. По-друге, продукти та послуги все більше стають такими, що базуються на знаннях та інтенсивному вико­ристанні інформації. Тому для їх створення потрібна атмосфера співро­бітництва, де знання широко розповсюджуються. Об'єднання склад­них технологій вимагає тісного співробітництва спеціалістів і компа­ній. По-третє, нові продукти та послуги, як правило, охоплюють увесь портфель технологій, а не одну головну. Все більшою мірою фірмами, які конкурують найкращим чином, стають ті, що знаходять новаторсь­кі шляхи кооперування та співробітництва, часто навіть з найсильнішими суперниками.

Висновки.

Таким чином, беззаперечним є факт, що реальний роз­виток конкурентних засад в економіці належить до основних пріорите­тів здійснення ринкових реформ в Україні. Трансформаційний харак­тер вітчизняної економіки вимагає враховувати факти, фактори та яви­ща, які мають або можуть мати значний вплив на створюване конку­рентне середовище.

По-перше, це співвідношення монопольної та ринкової влади в економіці та пов'язаний з цим стан потенційної конкуренції. Потен­ційна конкуренція змушує фірми визначати обсяги виробництва та ці­ни так, як це вони робили б в умовах конкуренції і таким чином забез­печує одержання суспільне корисних результатів.

По-друге, це орієнтація на те, що перехідна економіка з часом по­винна набути рис відкритої економіки. А відкрита економіка — це економіка, в якій фактори виробництва відчувають сильний вплив світо­вих цін. В умовах переходу до ринку і збереження високого рівня моно­полізації виробництва без впливу зовнішньої конкуренції можливе не тільки зменшення, а навіть збільшення цін внутрішнього ринку.

Можна стверджувати, що уряд України намагається враховувати специфічні риси формування конкурентного механізму економіки у перехідному стані, про що свідчать останні законодавчі документи.

Але, на жаль, сучасна правова база та деякі її нормативні акти зу­мовлюють нерівні умови діяльності різних суб'єктів господарювання, оскільки окремим категоріям підприємств надаються різні пільги або привілеї. Держава повинна зрозуміти, що дискримінація виробників залежно від їх територіальних, організаційних, галузевих та інших особливостей суттєво впливає на перерозподіл конкурентних сил між підприємствами і сприяє нерівномірному розподілу конкурентного "простору" в економіці держави вцілому.

Політика державного протекціонізму, спрямована на підтримку пріоритетних територій, галузей і господарств, може мати подвійні на­слідки. З одного боку, забезпечувати національну безпеку держави або реалізацію соціальних гарантій, а з іншого — мати деструктивні або навіть руйнівні наслідки для окремих секторів економіки, призвести до послаблення міжнародної конкурентоспроможності держави.

Таким чином, можна зробити остаточний висновок відносно того, що конкуренція між країнами не лише існує, а й загострюється, оскіль­ки є об'єктивні передумови для того, щоб міжнаціональні економічні відносини породжували досить гострі протиріччя між інтересами різ­них країн. Важливим є й те, що ігнорувати ці протиріччя неможливо, оскільки від результатів конкурентної боротьби залежить вирішення державами внутрішніх проблем зайнятості, підвищення конкуренто­спроможності національної економіки, досягнення високих темпів економічного зростання та забезпечення економічної і політичної безпеки України.


  • Меню