Економічне вчення Д. Рікардо


Давид Рікардо (1772--1823) — видатний представник класичної буржу­азної політичної економії. Йін народився в сім) лондонського біржового мак­лера. Два роки навчався ^ торговій школі в Амстердамі. Повернувшись до Лондона, допомагає батькові в його біржових операціях. Згодом він зай­мається біржовими операціями самостійно і наживає велике багатство.

Рікардо не одержав систематичної освіти і самостійно вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Якийсь час він працював викла­дачем математики, двічі обирався шерифом, аз 1819 до 1823 р. був членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань. Його перші економічні праці були присвячені проблемам грошового обігу. В 1817 р. була опублі­кована його головна праця "Начала політичної економії і оподаткування".

У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової бур­жуазії. Причому він не лчше розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевлас­никами.

Як і Сміт, Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні й вічні. Він розвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну рушійну силу суспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Але у нього не всякий егоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він ставить інтереси про­мислової буржуазії Н рішуче виступає проти лендлордів.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства — тобто еко­номічного зростання,— то Рікардо розглядає розподіл як фактор зростання. У передмові до першого видання своєї праці він пише: "Визначити закони, які керують цим розподілом (на прибуток, ренту і заробітну плату.— Л. К.),— Головне завдання політичної економії"^ В передмові до третього видання

Рікардо підкреслює намагання більш повно, ніж у попередньому виданні, викласти свої погляди на цінність.

Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цін­ність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкості і кількості праці, що необхідна для їх добу­вання. Існують товари, цінність яких визначається виключно їх рідкістю (ста­туї, картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не визначається кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від ба­гатства і смаків споживача. Проте їх кількість у загальній масі товарів незнач­на. Мінова цінність переважної кількості товарів визначається працею.

Оскільки мінова цінність — категорія відносна, яка знаходить свій прояв у певній кількості іншого товару, Рікардо виявляє й абсолютну цінність, суб­станцію якої становить праця. Проте він не розвиває цю ідею, а зосереджує основну увагу на дослідженні саме мінової цінності.

Рікардо підтримує Сміта в його трактуванні цінності працею і критикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й смітівського тлумачення цінності як суми доходів. У Рікардо цінність виступає як первинна величина, що визначається працею і розподіляється на доходи.

На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпо­середньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.

Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цю категорію пов'язував з капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, становить капітал. А звідси висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він заявляє, що зміни в заробітній платі не ведуть до відповідних змін цінності товару. "Цінність товару,— писав він,— або кількість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його ви­робництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працюй. Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо критикує Сміта за його твердження про те, що зростання ціни праці веде до підвищення цін товарів.

Рікардо, як і Сміт, зіткнувся з труднощами, коли вирішував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що прибуток на капітал визна­чається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до витрат живої праці. В такому разі галузі, де основний капітал займає незначне місце або швидко обертається, мали б переваги перед галузями, в яких основний капітал займає більшу долю або повільно обер­тається.

Перша група галузей продавала б товари дорожче, тому що у неї були б більші витрати праці і відповідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність. Але тоді відбувався б перелив капіталів у ці галузі, а решта га­лузей не змогла б розвиватись.

Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію цінності. Він відмовляється від заяви про те, що заробітна плата не впливає на ціни і розглядає її вплив на ціни в результаті різних змін стану та співвідношення основного і оборотного капіталу. Рікардо робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшить цінність благ, виготовлених за допо­могою капіталу з коротким строком служби, або малої кількості техніки відносно благ, виготовлених за допомогою "довговічного" капіталу, або вели­кої кількості техніки. Саме таким шляхом буде урівнена норма прибутку неза­лежно від статей витрат.

Проте Рікардо заявляє, що ця причина зміни цінності товарів діє порівняно слабо і її можна не враховувати. Значно важливішою причиною Рікардо називає збільшення або зменшення кількості праці. Такий його підхід до визначення цінності став предметом гострої критики з боку буржуазних економістів.

Рікардо розрізняє природну й ринкову ціни. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну. Ринкові ціни підлягають випадковим і тимчасовим коливанням. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних має попит і пропозиція. Проте в умовах вільної конкуренції і переливу капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.

Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало володіючи Правилами біржової гри, він нама­гається теоретично обгрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання було надзвичайно актуальним на той час у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 р. обміну банкнот на золото, що зумовило їх обезцінення. Рікардо бере активну участь у полеміці, що точилася з цього при­воду.

Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основу грошової системи у нього стано­вить золото. Цінність золота і срібла, як і всякого товару, визначається витра­тами праці. При данній цінності грошей їх кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота в обігу Рікардо вважає дорогим і не­розумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для забез­печення їх цінності необхідно, щоб їх кількість "регулювалась у відповідності з

Цінністю металу, який служить грошовою одиницею". Проте Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії гро­шей. Він заявив, що в обіг може влитись будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоїть сукупна маса товарів. Спів­відношення цих величин і визначає як рівень цін, так і цінність грошей.

Теорія розподілу. Основною проблемою політичної економії Рікардо на­зивав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку і ренти. Ці категорії він розглядає з точки зору їх величини і співвідношення.

Заробітна плата у Рікардо це — доход робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціни. "Природною ціною праці є та, яка не­обхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх кількості"^ Отже, природна ціна праці визна­чається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника і йосо сімї. Природ­на ціна не є незмінною, нерухомою. "Вона,— писав Рікардо,— змінюється в різні часи в одній і тій же країні і суттєво відрізняється в різних країнах"^. Хо­ча Рікардо й розумів, що вміст засобів існування визначається історично і залежить від традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте у нього вияв­ляється тенденція зводити природну ціну до мінімуму засобів існування.

Ринкова ціна праці та, що виплачується робітникам. Рікардо ставить її' в залежність від попиту й пропозиції, а це значить, що рух заробітної плати за­лежить від руху народПро населення. В умовах швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Як­що ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде відчуватися нестача робочих рук — заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народПро населення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з при­родною.

Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників з розвит­ком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського госпо­дарства, буде зростати їх цінність. Грошова заробітна плата якщо й буде зро­стати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись з Мальтусом, за­значає, що робітники не повинні претендувати на більшу долю в суспільному продукті, їх заробітна плата повинна регулюватись законом попиту й пропо­зиції. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку праці й наполягає на необхідності відміни законів про бідних.

Прибуток. Цінність у Рікардо, як уже зазначалось, складається із за­робітної плати і прибутку. Прибуток у Рікардо — це надлишок цінності над за­робітною платою. У нього не викликає ніяких сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Го­ловне, що цікавить Рікардо,— це проблема величини прибутку і його спів­відношення із заробітною платою.

Рікардо підкреслював, що рівновеликі капітали приносять однакові при­бутки незалежно від того, яку кількість праці вони приводять у дію. Але разом з тим писав, що на величину прибутку впливає зростання продуктивності праці. Отже, прибуток у нього виступає то як породження капіталу, то як по­родження праці. Цю суперечність Рікардо навіть не помітив.

Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. Цю думку він проводить досить послідовно. Крім того, він підкреслює, що рух заробітної плати є визначаль­ним у співвідношенні заробітної плати і прибутку. Це зумовлено тим, що пра­ця виступає джерелом цінності, а її функціонування потребує витрат на утри­мання робітника і його сім'ї. Проте заробітна плата, підкреслює Рікардо, не може піднятись так високо, щоб нічого не лишилось на прибуток.

Велику увагу приділяє Рікардо проблемі зниження норми прибутку. З роз­витком суспільства, зазначав він, норма прибутку має тенденцію до зниження. Вона зумовлена, на думку Рікардо, тим, що продуктивність праці в сільському господарстві зменшується (дія закону спадаючої родючості грунту), а це веде до зростання цін на продукти харчування, отже, і до зростання заробітної пла­ти і відповідного зниження прибутку. Фактором, що протидіє падінню норми прибутку, Рікардо вважає розвиток продуктивних сил.

Зменшення прибутку в зв'язку із зростанням заробітної плати Рікардо розглядає як надзвичайно складну проблему, що загрожує нагромадженню капіталу, тому що зменшується джерело нагромадження і зникають "стимули до нагромадження".

Рікардо підкреслює, що він аналізує "прибуток взагалі", тобто йдеться про прибуток як економічну категорію. Що ж до величини прибутку в окремих га­лузях чи в окремих капіталістів, то вона може перевищувати середню норму. Такий прибуток Рікардо називає "незвичним". Але це явище буде тимчасовим. У результаті переливу капіталів норма прибутку вирівнюється.

Суперечливим є висловлювання Рікардо щодо маси прибутку. Він заявляє, що маса прибутку, а отже, й норма прибутку будуть знижуватись. Водночас він твердить, що нагромадження капіталу веде до зростання маси прибутку. Проте це зростання у нього має певну межу, зумовлену зниженням норми прибутку.

Земельна рента. Ренту Рікардо визначає як "долю продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і не-зруйнівними силами грунту"^ Він відрізняє ренту від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, витраченим на підвищен­ня родючості землі, будівництво господарських приміщень тощо. Аналізуючи ренту, Рікардо ставить завдання дослідити її природу і виявити закономірності її' динаміки.

Виникнення ренти Рікардо пов'язує з утвердженням приватної власності на землю. Основна теза Рікардо полягала в тому, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її' якість не­однакова. Із зростанням населення обробляються менш родючі або гірш роз­ташовані ділянки землі. В такому разі на кращих землях виникне рента, а її величина буде залежати від різниці якості цих ділянок. Мінова цінність всіх то­варів (в тому числі і промислових) у Рікардо регулюється найбільшими витра­тами праці, необхідними для їх виробництва. За цих умов на кращих землях, де витрати на одиницю продукції менші, утворюється додатковий доход. Під впливом конкуренції фермери задовольняються середнім прибутком, а додат­ковий доход привласнюється власниками землі як рента. Отже, рента в ро­зумінні Рікардо — це надлишок цінності над середнім прибутком.

На відміну від Сміта, який розглядав ренту як одне з джерел цінності, щоправда своєрідне, Рікардо твердить, що рента не впливає на рівень цін на хліб. Ціна не залежить від ренти, а навпаки, рента залежить від ціни. "Не тому хліб дорогий,— пише Рікардо,— що платиться рента, а рента платиться тому, що хліб дорогий"^ Рікардо аналізує диференційну ренту. Щодо абсолютної рентні, Рікардо її' не визначав. Він заявляв, що на гірших ділянках фермер одержує лише середній прибуток, що надлишок тут не виникає. Отже, вихо­дить, що з гірших ділянок землі рента не виплачується.

Критикував Рікардо і смі-гівське фізіократичне розуміння дії сил природи. Він підкреслював, що ці сили діють і в промисловості. І разом з тим він вва­жав, що основою всякого економічного розвитку, матеріального достатку і навіть росту промисловості є додатковий продукт землі.

Динаміку ренти Рікардо правильно пов'язував з нагромадженням капіталу, розвитком продуктивних сил, зростанням міськогПро населення. Але і в цьому питанні він був непослідовним, а його погляди суперечливі.

Рікардо пов'язував ренту з законом спадаючої родючості грунту. Він писав, що порівняльна цінність сирих продуктів підвищується тому, що на виробниц­тво їх останньої добутої долі витрачається більше праці, ніж на попередні. Це веде до підвищення цін, отже, й до зростання ренти. Так діє і зростання капіталу. Зростання капіталу також буде збільшувати ренту, тому що буде збільшуватись різниця в продуктивності ділянок. Зменшення капіталу приведе до зменшення ренти, оскільки будуть послідовно вилучатись з обробітку най­менш родючі землі і відповідно зменшиться рента з кращих ділянок. Що ж до зростання населення, то воно, за теорією Рікардо, неможливе в умовах підвищення цін на продовольчі товари.

Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промислової буржу­азії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що у підтриманні високих цін на хліб зацікавлені лише землевласники, тому що це

Забезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію Рікардо для обгрунтування вимоги про скасування хлібних законів.

Проблема відтворення і криз. Як ідеолог промислової буржуазії Рікардо був зацікавлений у зростанні її прибутків. Враховуючи корисливі прагнення буржуазії, досліджуючи валовий і чистий доход, він, на відміну від Сміта, надає перевагу останньому. Сміт виходив з того, що зростання валового доходу збільшує зайнятість, забезпечує зростання могутності країни. Рікардо під­креслював, що податкова спроможність країни пропорційна не валовому, а чистому доходу. Саме з нього виплачуються всі податки. Економічною метою суспільства у Рікардо виступають не народногосподарські проблеми, як у Сміта (зростання зайнятості), а збільшення прибутків капіталістів.

Аналізуючи процес нагромадження капіталу, Рікардо помилково зводив його до перетворення доходу лише в змінний капітал, в заробітну плату. Ігноруючи суперечності капіталізму, він твердив, що застосування нового капіталу не може зустріти ринкових труднощів. Рікардо стояв на позиціях Сея, який заперечував можливість надвиробництва і криз.

Відзначаючи це, слід пам'ятати, що книга Рікардо була опублікована за вісім років до першої кризи, яка охопила економіку Англії в 1825 році.

Посилаючись на Сея, Рікардо твердить, що попит обмежується лише ви­робництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного спожи­вання, або на продаж з метою купівлі. Отже, продукти завжди купуються за продукти або послуги. Гроші слугують лише "мірилом, за допомогою якого відбувається обмін".

Рікардо писав про можливість виготовлення будь-якого товару в кількості, що значно перевищить попит. Але це явище він вважав тимчасовим і таким, що "не може трапитись одночасно з усіма товарами"^. Він заперечував висно­вок Мальтуса про вирішення проблеми відтворення за рахунок споживання непродуктивних верств (чиновників, духовенства, землевласників).

Єдину причину застою торгівлі в окремі періоди він пов'язував з прора-хунками підприємців у виробництві товарів. Але це ускладнення, на думку Рікардо, вирішувалось швидко і ефективно шляхом перенесення на виробниц­тво інших товарів.

Велика заслуга Рікардо полягає в розробці теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Про причини спеціалізації пи­сав і Сміт, проте Рікардо розробив цю теорію грунтовніше. Він будує її на тру­довій теорії вартості і робить наголос на національних відмінностях у величині вартості, що зумовлені витратами праці.

Зазнавши певних змін і модифікацій, теорія порівняльних витрат транс­формувалась у теорію порівняльних переваг, яка тепер будується на теорії факторів виробництва і врахуванні попиту й пропозиції.


  • Меню